Серед джерел, які використовує Гоголь, на думку сучасного дослідника, були «Історія Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського та «Історія Русів» (див.: Казарин В.П. Повесть Н.В. Гоголя «Тарас Бульба». — С. 58‒62). Разом з тим думка дослідника про орієнтацію Гоголя на «Історію» Д. Бантиша-Каменського на противагу «художньо-публіцистичній природі “Історії Русів”», яка нібито «породила недовіру М. Гоголя» до цього твору (Там само. — С. 58), є радше даниною часу, коли «Історія Русів» перебувала у підозрі в середовищі радянського історичного офіціозу (книга була перевидана лише в 1990 р.). Негативну оцінку впливів «Історії Русів» давав свого часу П. Куліш, який вважав, що з цього джерела «переходив до нашого поета старовинний спадок забобонів і злісних видумок» (цит. за кн.: Крутикова Н.Е. Н.В. Гоголь: Исследования и материалы. — Киев, 1992. — С. 279). Ще різкіше Куліш писав в іншому листі до В. Шенрока: «Його “Тарас Бульба” народився недоноском від прочитаної ним випадково “Історії Русів” псевдо-Кониського і записок Боплана про Україну» (цит. за кн.: Крутикова Н.Е. Н.В. Гоголь. Исследования и материалы. — С. 286). Між тим «Історію Русів» і «Погляд…» поєднують виразні ідеї автономізму. Гоголь наголошує, що в результаті історичних колізій «склалися дві держави, що називалися однаковим іменем — Русь, одна під татарським ігом, друга під одним скіпетром з литовцями».
До близькості Гоголя і автора «Історії Русів» схилялися історики початку XX ст., зокрема І. Каманін писав, порівнюючи їх: «Обидва »вони намагаються в яскравій картині представити страждання своєї гаряче любої батьківщини; ці страждання, “нестерпний зойк”, поет відчуває в народних малоросійських піснях і свою скорботу за долею Малоросії виражає в листі до Максимовича від 9 листопада 1833 р.: “…тепер я взявся за історію нашої єдиної бідолашної України”» (див.: Каманин И. Научные и литературные произведения Гоголя по истории Малороссии // Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца. — Киев, 1902. — Кн. 16, вып. I—IV. — С. 113).
Вочевидь, Бантиш-Каменський не переймався місцем українського народу в історії світу, що було головною метою Гоголя в його історичних художніх студіях, і він (Гоголь), «завдячуючи історичному чуттю свого генія, близько підходив до істини» (див.: Каманин И. Научные и литературные произведения Гоголя по истории Малороссии. — С. 95). З погляду О. Стромецького, «Історія Русів» була «головним ресурсом», в якому письменник «знаходить джерело для своїх ідейно-філософських поглядів» (див.: Стромецький О. Гоголь. Дослідження стилю, філософії, методів та розвитку персонажів. — Львів, 1994. — С. 78). Дещо інший ракурс цього питання цікавить Ю. Барабаша, який зауважує, що «Історія Русів» була «важливою опорою в освоєнні матеріалу з історії України», «жива нитка, що пов’язує його з традицією староукраїнської літератури, з козацькими літописами» (див.: Барабаш Ю. Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков. — М., 1995. — С. 147‒149).
Підводячи підсумок у дослідженні доробку Гоголя-історика, І. Каманін зазначав: «Ми маємо сумнів, щоб навіть у наші дні могла з’явитися така історія, в якій би героєм був народ, а не окремі особи, хоч ми значно наблизилися вже до написання такої історії» (Каманин И. Указ. соч. — С. 93).
Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 160‒168.
Погляд на утворення Малоросії // Гоголь М. Твори: В 3 т. — К., 1952. — Т. 3. — С. 377‒386.
Погляд на укладання Малоросії: [нарис] / Вступ, слово В. Крисаченка // Український світ. — 1995. — № 1/3. — С. 11 — 13.
<Уривок з «Історії Малоросії».
Розмисли Мазепи>
Уперше надруковано в 1896 р.: Сочинения Н.В. Гоголя. — М.; СПб., 1896. Написано на початку 1830-х років (клеймо на папері 1829 р.).