Звернення до постаті Мазепи у часі прийняття головного рішення всього його правління — красномовне свідчення гоголівських розмислів над історією України. У вуста гетьмана письменник вкладає ідею незалежності та пояснює його геополітичний вибір і ставку на шведів бажанням «пожити своїм життям», бо інакше «йому загрожувала втрата національності». Гоголь пояснює і політику Петра на «більше чи менше урівняння прав з власним народом», що було єдино правильним політичним кроком, «бо, не зробивши цього, Петро ніяк не подіяв би на них (українців. — П. М.)».
Як зауважує Ю. Барабаш: «У гоголівському начерку… прочитується якщо не пряма спроба виправдати вулканного гетьмана, то принаймні збагнути хід його думок, мотивації дії і — головне — пояснити ці дії об’єктивними обставинами» див.: Барабаш Ю.Я. «Пушкин» как текст в гоголевском контексте // Гоголь и Пушкин. Четвертые Гоголевские чтения: Сб. докладов. — М., 2005. — С. 64).
Уривок присвячено періоду української історії, коли ще залишались надії на оборону суверенності.
Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 158‒159.
Роздуми Мазепи // Українознавство: Календар-щорічник. — 2002. — К., 2001. — С. 169.
Про малоросійські пісні
Уперше надруковано в «Журнале Министерства народного просвещения» (18 34. — Ч. 2, № 4, отд. 2. — С. 16‒26). Авторська дата — 18 3 3 р. — зазначена при передруку в «Арабесках» (Ч. 2. — С. 99‒117).
Про статтю Гоголь згадує в листі до І. Срезневського від 1 червня 1834 р.: «Я хотів було зробити декілька зауважень і оцінку Вашої Запорожської старовини і вже приступ до цього під заголовком Про малоросійські пісні відіслав в Журнал Освіти. Але лінь проклята здолала, і я сів на одному приступі» (X, 321).
Звернення до української народної пісні було логічним кроком у пошуках джерел гоголівських історичних студій. У листі до М. Максимовича Гоголь писав: «Моя радість, життя моє, пісні, як я вас люблю. Що всі черстві літописи, в яких я тепер риюсь, перед цими дзвінкими, живими літописами», відзначаючи високі достоїнства пісні як історичного джерела: «Ви не можете уявити, як мені допомагають в історії пісні. Навіть історичні, навіть сороміцькі: вони всі дають по новій рисі в мою історію, всі розвінчують ясніше і ясніше, гай-гай, минуле життя і, гай-гай, минулих людей…» (X, 284).
Гоголь добре знав сучасні йому зібрання пісень, зокрема, «Опыт собрания старинных малороссийских песней» кн. М.О. Цертелєва (СПб., 1819), «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем» (М., 1827), збірник Вацлава з Олешка (Waclaw Z Oleska. Pieśni polskie і ruskie ludu Galicyjskiego. — Lwów, 1833). Про популярність останнього видання див.: Пыпин А.Н. История русской этнографии. — СПб., 1891. — Т. 3. — С. 121.
В листі до І. Срезневського від 6 березня 1834 р. Гоголь повідомляв, що має у своїх записах біля 300 українських пісень (X, 300).
Центральна теза статті, на думку Г.І. Чудакова, йде від ідеї Гердера про те, що народні пісні втілюють «дух нації» (Чудаков Г.И. Отношение творчества Н.В. Гоголя к западноевропейским литературам. — Киев, 1908. — С. 33‒34). Прикладом наукового осмислення народної пісні в осягненні її духу є, за свідченням Б. Залеського, реферат Гоголя, який був зачитаний перед польськими емігрантами на квартирі А. Міцкевича у Парижі (див.: Гришко В. Ніколай Гоголь та Микола Гоголь: Париж, 1837. Розділ зі студій про Гоголів комплекс «двох дум» // Гоголезнавчі студії. — Ніжин, 2007. — Вип. 5 (16). — С. 188‒215). Там Гоголь, за словами Б. Залеського, виклав ідею впливу неслов’янського фактору на російську ментальність.
Як вважав Гоголь, пісні закарбували минуле народу і в цьому сенсі вони «можуть цілком називатись історичними». Зберегти і зробити живою історію — такою бачив Гоголь місію народної пісні.
Текст друкується за вид.: Гоголь М.В. Твори: У 3 т. — К., 1952. — Т. 3. — С. 393‒400.
Українські народні пісні
Уперше надруковано: Песни, собранные Н.В. Гоголем / Изд. Г.П. Георгиевским // Памяти В.А. Жуковского и Н.В. Гоголя. — Вып. 2. — СПб., 1908. — С. 1‒429.
У передмові до «Українських народних пісень» М. Максимович зауважив участь у підготовці збірника М. Гоголя: «…нового історика Малоросії і автора Вечорів на хуторі біля Диканьки». Про існування зошитів Гоголя із записами народних пісень повідомив В. Шенрок. Йшлося про три зошити, один з яких був присвячений російським пісням, а два інші — українським («южнорусские и малороссийские») (див.: Шенрок В.И. Материалы для биографии Гоголя. — СПб., 1893. — T. 2. — С. 158‒159).