Про спалення трагедії (вересень 1841 р.) є два свідчення В.А. Жуковського. Одне — у спогадах Ф.В. Чижова: «Спочатку я слухав; дуже було занудно; потім рішуче не міг утриматись і задрімав. Коли Гоголь закінчив і запитав, як я вважаю, я кажу: “Ну, брате, Микола Васильович, вибач, мені сильно спати захотілося”. — “А коли спати захотілося, тоді можна і спалити її”, — відповів він і тут же кинув у камін. Я кажу: “І добре, брате, зробив”» (Чижов Ф.В. Встречи с Гоголем // Гоголь в воспоминаниях современников. — С. 228‒229).
О. Никитенко записує цю ж історію з вуст Ф.В. Чижова з дещо іншими деталями: «Читання прийшлось якраз на після обіду, а в цей час Жуковський полюбляв трохи подрімати. Не маючи змоги боротися зі своєю звичкою, він і тепер, слухаючи автора, помалу-мала впав у такий сон. Нарешті прокинувся. — “Ось бачите, Василю Андрійовичу, — сказав йому Гоголь, — я просив вашої критики на мій твір. Ваш сон є найкращою на нього критикою”. І з цими словами кинув рукопис у палаючий камін» (Никитенко А.В. Дневник: В 3 т. — Л., 1956. — Т. З (1866‒1877). — С. 33).
Спроба пов’язати драму з іменем Богдана Хмельницького (див.: Виноградов И. Комментарии // Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 782‒783) позбавлена серйозної аргументації.
Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 539‒541.
