Незрозумілими тільки були причини, що змусили його зблизитися з кухмістером[18]. Чи висока повага, яку Іван Йосипович невільно відчував до його мистецтва, чи інша яка обставина — ми цього не беремося вирішити. Доволі, що не минуло двох днів — і в Мандриках воскресли Орест і Пілад[19] нового світу. Але ще незрозумілішою була влада кухмістера над нашим педагогом, так що від природи скромний, сором’язливий учитель, який не брав нічого у рота, крім лікарської настоянки на буквицю[20] і herba rabarbarum, невільно плентався за ним по шинках і по всіх завулках, куди розгульний кухмістер наш показував носа свого. Івану Йосиповичу подобалось романічне розташування його місцеперебування. Швидко оглянув він кухню, сараї, амбари, стайні й комори, що оточили нерівним кружком просторий панський двір, з особливою втіхою зупинився у садочку, що густо розрісся, котрого гігантські мешканці, огорнені темно-зеленими плащами, дрімали, увінчані чудесними сновидіннями, чи, враз звільнившись від марень, різали галузками, наче крилами вітряка, бентежне повітря, і тоді листям ходили незбагненні розмови, й мірні величні порухи всього їхнього тіла нагадували древніх лицедіїв, які викликали на поприще Мельпомени[21] великі тіні покійних. Та очі нашого вчителя шукали свого предмета й ліпилися коло не таких високомовних жильців саду, зате увішаних з ніг до голови грушами й яблуками, котрими кипить розкішна Украйна. Звідси продиралися вони до кухні, за котрою стелилися плантації гороху, капусти, картоплі й взагалі всього зілля, що входить у мікстуру сільської кухні. Не без особливої втіхи увійшов він у чисту, охайно вибілену і прибрану кімнату, призначену для його розташування, з віконцем, що дивилося на ставок і на лілову, огорнену туманом місцевість.
Ми мали вже нагоду зауважити дещо про вплив нашого вчителя на мандриківських красунь: потуплені погляди, перешіптування, низькі поклони показували, що заволодіння ним вважала кожна з них немаловажною справою. Втім не завадить нагадати любому читачеві, що на Івані Йосиповичеві був синій фабричного сукна сюртук з чорними, величиною з великий гріш, кістяними ґудзиками; отож йому дуже було простимо перетлумачити на свою користь переморгування чорнобрових пустунок. Але, на щастя чи нещастя, почуття, так багато відоме бідолашному людству, яке приносило йому з давніх-давен море нестерпних мук, не торкалося нашого педагога. У цьому випадку Іван Йосипович був справжнім стоїком[22], і дарма, що не дійшов ще до філософії, він твердо знав, що жоден із філософів, починаючи від Сенеки, Сократа[23] і до лектора ***ської семінарії, не ставив ні у що примхливу половину людського роду; ergo[24], кохання не існує. Такі положення, що перетворилися в нього, зрештою, в правила, були міцними, дуже міцними… «Homo proponit, Deus disponit»[25], — казав частенько лектор ***ської семінарії, відраховуючи удари лінійкою лінивим своїм слухачам; а тому і ми в наступній главі побачимо невелику обставину, що сильно похитнула філософію вчителя і насунула хмару непорозуміння на ум його, який досі неухильно простував стезею своїх великих наставників і бив рівним пульсом у своїй пляшкоподібній сфері.
19
*
22
*
23
*
25
*