Лише непохитний Тарас вирвав зі своєї сивої голови жмут волосся, коли побачив таке, як він сказав, баб’яче м’якосердя полковників. «Не допущу, панове, щоб ви на таке пристали!» — закричав він рішуче. Але цього разу до його слова не прислухалися. «Гей, панове, не вірте ляхам!» — затято стояв на своєму Бульба, помахуючи нагайкою, і спересердя шмагонув нею гармату. А коли писар подав уже готову угоду підписати гетьманові, Бульба махнув рукою і сказав: «Тоді зоставайтеся здорові, панове, а мене ви більше не побачите. Тільки ж ви ще згадаєте моє слово! — у голосі його бриніло пророцтво. — Ви думаєте, що цим купили собі спокій і тепер запануєте! Ось побачте, що цього не буде! Здеруть, гетьмане, із твоєї голови шкуру, напхають її гречаною половою і ще довго бачитимуть її на ярмарках! Та й вам, панове, не зносити своїх голів! Пропадете ви у сирих льохах, замуровані в кам’яні стіни, якщо не зварять вас живцем у казанах, як баранів!»
— А ви, хлопці, хочете помирати? — звернувся він уже до свого полку. — Помирати так, як помирають доброчесні козаки? Чи, може, ви хочете ще пожити — залягти вдома на печі та й лежати там, поки ворог вас звідти не стягне? То що ж краще? — питаю я вас, побратими: чи вернутись додому, щоб день у день вас гризла жінка, а тоді пропасти п’яному де-небудь під тином, як собака, чи всім, як справжнім лицарям, як рідним братам, полягти разом на бранному полі й зоставити по собі славу навіки?
— За тобою, пане полковнику! Всі за тобою! — відповіли ті, що стояли попереду. — Веди! Їй-богу, веди!
— Добре, панове! — сказав Тарас, зняв свою шапку і знову надів на голову. Очі його заблищали. — Виріжемо все католицтво! Щоб і духу його не зосталося! Хай пощезнуть нечестиві! Гайда, хлопці!
І затятий сивий козарлюга вирушив зі своїм полком на нові звитяги. А ті, що лишилися, заздро дивилися їм услід, і тільки сувора підлеглість полковникам, завжди шанована поміж козаками, не дозволяла багатьом охочим приєднатися до своїх товаришів.
Гетьман і полковники не зупиняли непокірного полку. Здавалося, Тарасове пророцтво трохи збентежило їх, принаймні якийсь час вони сиділи мовчки і не дивилися одне на одного. А невдовзі пророчі Бульбині слова таки справдилися. Небагато й часу минуло, як після подій під Каневом голову гетьмана було посаджено на палю разом із головами його старшин.
А що ж поробляв Тарас зі своїм полком? А Тарас спалив вісімнадцять містечок, десь із сорок костелів і вже доходив до Кракова. Даремно невеликі загони військ намагалися його перейняти: він майже завжди розмивався з ними. Діяв він несподівано, ніхто не міг угадати його намірів: коли якесь село чи містечко з жахом очікувало його нападу, Бульба неждано-негадано змінював напрямок і сіяв смерть там, де цього зовсім не чекали. Немає слів, щоб передати ту несамовиту лють, з якою він нищив і спустошував усе, що траплялося на його шляху. Нічого схожого на жалість не торкалося цього старого серця, що клекотіло жадобою помсти. Пощади не було нікому. Даремно нещасні матері, молоді дружини й дівчата, іноді такі вродливі й невинні, як ті конвалії, сподівалися врятуватися біля вівтарів: Тарас палив їх разом з костелом. І коли чув розпачливі крики, коли білі руки здіймалися з вогненної повені до неба і розтріпані коси куйовдились разом із димом, а розлючені козаки підхоплювали на списи заплаканих малят і кидали їх до матерів у вогонь, — він дивився на те з якоюсь жаскою насолодою і примовляв: «Це вам, вражі ляхи, поминки по Остапові!» І ось так він поминав Остапа в кожному селі й містечку. Нарешті польський уряд побачив, що Тарасове безчинство — це щось набагато більше за звичайний розбій, і доручило тому ж таки Потоцькому з п’ятьма полками будь-що впіймати Тараса.
Бульба відчув небезпеку і повернув назад. Польовими путівцями, вночі, він мчав з козаками щодуху, і такий шалений галоп могли витримати лише татарські коні, яких він — цілий табун — завжди мав при своєму полку. Та цього разу Потоцький був гідний покладеного на нього завдання: він гнався за Бульбою з дивовижною витривалістю і врешті-решт таки наздогнав на березі Дністра, де Тарас зупинився для короткого перепочинку в напівзруйнованій фортеці.