Чорт забирай! Та чи є щось на світі таке, чого побоявся б козак? Річка Дністер і так немала, а ще як пожене вітер із моря, то хвиля здіймається аж до місяця. Козаки пливли під кулями і вогнем, обережно обминали зелені острови, тугіше напинали вітрила. Дружно, злагоджено веслували і гомоніли про свого отамана.
Матеріали і статті з історії та фольклору України
Оголошення про видання історії Малоросії*
До сих пір у нас ще не було повної, прийнятної історії Малоросії та народу, що діяв упродовж майже чотирьох віків незалежно від Росії. Я не називаю історіями багатьох компіляцій (втім, корисних як матеріали), складених із різних літописів, без суворого критичного погляду, без загального плану й мети, які по більшості неповні й не вказали донині цьому народові місця в історії світу.
Це спонукало мене зважитись прийняти на себе цей труд і в історії моїй представити ґрунтовно, яким чином відокремилась ця частина Росії; як утворився в ній цей войовничий народ, козаки, відомий цілковитою оригінальністю характеру й подвигів; як він три віки зі зброєю в руках здобував права свої й запекло відстояв свою релігію; нарешті, як невідчутно зникало войовниче буття його і перетворювалось на землеробське; як мало-помалу вся країна отримала нові замість колишніх права й нарешті цілковито злилася з Росією.
Біля п’яти років збирав я з великою старанністю матеріали, приналежні до історії цього краю. Половина моєї історії майже готова, та я зволікаю випускати її, підозріваючи існування багатьох джерел, мені невідомих, котрі, без сумніву, де-небудь зберігаються у приватних руках. І тому, звертаючись до всіх, красно прошу маючих якісь матеріали: записки, літописи, оповіді бандуристів, пісні, ділові акти, особливо приналежні до первісної Малоросії, надсилати їх мені, якщо не можна в оригіналах, то у копіях. Прошу також тих, хто надіслав, визначати мені час, який я можу в себе потримати їхні рукописи (якщо вони їм дуже потрібні).
Адресувати мені: в СПб. чи в крамницю О.Ф. Смірдіна[114], чи на власну квартиру: в 1-й Адм<іралтейській> частині, на Малій Морській, в будинку Лепена[115].
І. Який жахливо-нікчемний час являє собою для Росії XIII століття! Сотні дрібних держав єдиновірних, одноплемінних, з однією мовою, означених одним загальним характером і яких, здавалось, проти волі з’єднувала спорідненість, — ці дрібні держави так були між собою роз’єднані, як рідко трапляється з різнохарактерними народами. Вони були роз’єднані не ненавистю — сильні пристрасті не досягали сюди, — не постійною політикою — наслідком непохитного розуму і пізнання життя. Це був хаос воєн за тимчасове, за хвилинне — воєн руйнівних, тому що вони мало-помалу знівечили народний характер, який ледве починав набирати відмітної фізіономії за сильних норманських князів. Релігія, яка найбільше зв’язує і просвіщає народи, мало на них впливала. Релігія не зрослася тоді тісно із законами, з життям. Ченці, настоятелі, навіть митрополити були схимники, що замкнулися у своїх келіях і закрили очі для світу; що молилися за всіх, але не знали, як взяти з допомогою своєї могутньої зброї, віри, владу над народом і розпалити цією вірою полумінь і ревність до ентузіазму, який один тільки в силі з’єднати ще молоді народи і настроїти їх на велике. Тут була цілковита протилежність Заходові, де самодержавний Папа, наче невидимим павутинням, обплутав усю Європу своєю релігійною владою, де його могутнє слово припиняло війну або розпалювало її, де загроза страшного прокляття приборкувала пристрасті й напівдикі народи. Тут монастирі були притулком для тих людей, які лагідністю і незлобивістю становили виняток із загального характеру і віку. Зрідка пастирі, з печер і монастирів, увіщали удільних князів; але їх увіщання були марні: князі вміли тільки пеститися і будувати церкви, думаючи, що виконують цим усі обов’язки християнської релігії, а не вміли вважати її законом і коритися її велінням. Найдрібніші причини породжували між ними нескінченні війни. Це були не опори королів з васалами або васалів з васалами — ні! Це були війни між родичами, між рідними братами, між батьком і дітьми. Не ненависть, не сильна пристрасть підіймала їх, — ні! брат брата різав за клаптик землі або просто щоб показати молодецтво. Приклад жахливий для народу! Споріднення руйнувалось, тому що жителі двох сусідніх уділів, родичі між собою, готові були щохвилини повстати один проти одного з люттю вовків, їх не подвигала на це спадкова ворожнеча, тому що хто був сьогодні друг, той завтра ставав ворогом. Народ набув холоднокровного звірства, тому що він різав, сам не знаючи за що. Його не розпалювало жодне сильне почуття — ні фанатизм, ні суєвір’я, ні навіть забобон. Від того, здавалось, умерли в ньому майже всі людські сильні благородні пристрасті, і коли б з’явився який-небудь геній, який захотів би тоді з цим народом здійснити велике, він не знайшов би в ньому ні одної струни, за яку міг би вхопитися і потрясти бездушний склад його, за винятком хіба фізичної, залізної сили. Тоді історія, здавалось, застигла і перетворилася в географію: одноманітне життя, яке ворушилося в частинах і було недвижне в цілому, могло вважатися географічною ознакою країни.
115
*
116
Ескіз цей становив вступ до