VII. Якщо не до кінця XIII, то до початку XIV століття можна віднести появу козацтва, до тих століть, коли свята, сильна ревність до релігії ще не охолола в Європі, коли і майже враз у всіх кінцях безперестанно утворювались братства і ордени рицарські, що становили дивну протилежність з тодішнім роз’єднанням, з гідною подиву самовідданістю вони зруйнували і відкинули умови звичайного життя, безшлюбні, суворі, непереможні наглядачі за справами миру, залізні поборники віри христової. Чим слабший був зв’язок тодішніх держав, тим більше зростала жахлива сила цих товариств. Розлиття магометанства і магометанських нових сильних народів, які вже вдиралися в Європу, збільшувало їх ще дужче. Дух цих братств поширився скрізь і не між рицарями, і не для подібних призначень. У цей час з’явився поблизу порогів городок, або острог, Черкаси, збудований відважними вихідцями, ім’я якого нагадує жителів Кавказу, якого навіть збудування багато хто приписує їм, і де було головне зборище і місце перебування козаків. Спочатку часті напади татар на північну частину України змушували жителів рятуватися втечею, приставати до козаків і збільшувати їх товариство. Це було строкате зборище найодчайдушніших людей пограничних націй. Дикий горець, пограбований росіянин, польський холоп, що втік від деспотизму панів, навіть утікач ісламізму татарин, можливо, поклали перший початок цьому дивному товариству по той бік Дніпра, яке пізніше поставило собі за мету, подібно до орденських рицарів, вічну війну з невірними. Це збіговище людей не мало ніяких укріплень, ні одного замка. Землянки, печери і тайники в дніпровських скелях, часто під водою, на дніпровських островах, в гущавині степової трави, були їм схованкою для себе і для награбованих багатств. Гніздо цих хижаків було невидиме; вони налітали раптом і, схопивши здобич, поверталися назад. Вони повернули проти татар їхній же спосіб війни — ті самі азіатські наїзди. Як їхнє життя приречене було на вічний страх, так само, з свого боку, вони вирішили бути страхом для сусідів. Татари і турки мусили повсякчасно чекати цих невблаганних жителів порогів. Магометанський сусід не знав, як назвати цей ненависний народ. Коли хто-небудь хотів до когось висловити найбільше презирство, то називав його козаком.