Ой піду у лісочок да вирву я листочок,
Буду пристилати, буду прикривати свого милого слідочок.
Ой щоб тая ранняя пташка по слідочку не ходила,
Ой щоб тая стидка, щоб тая бридка з милим не говорила.
Та вже ж тая ранняя пташка по слідочку походила,
Та вже ж тая стидка, та вже ж тая бридка з моїм милим поговорила.
ОЙ У ПОЛІ ОЗЕРЕЧКО, ТАМ ПЛАВАЛО ВЕДЕРЕЧКО
— Ой у полі озеречко, там плавало ведеречко,
Сосновеє ведерце, дубовеє денце, [ой не цураємся, серце].
Ой не цураємся, серце, а хоть покумаємся:
Де найбільше стоїть челядоньки, — родиной називаємся.
— Я не хочу куматься і славоньки набираться,
Сідлаю коня, поїду із села, щоб і в вічі не видаться.
— Ой піду я, піду попід темніесеньким лугом,
Ой чи не встрінуся, чи не побачуся з милесеньким другом?
Нігде не встрічалася і нігде не бачилася,
Тілько слідочок з-під білий сніжочок,
Ой де мій милий походив.
А я листонько рвала да сліди прикривала,
Ой де мій милий походив.
ОЙ У ПОЛІ ОЗЕРЕЧКО, ТАМ ПЛАВАЛО ВЕДЕРЕЧКО
— Ой у полі озеречко, там плавало ведеречко,
Соснове ведерце, дубовеє денце;
Покумаємося, моє серце.
— Ой нащо ж нам куматися, гріха набиратися?
Сідлай, хлопче, коня та виїжджай з двора,
Ой щоб же нам не знатися.
ЧОГО Ж В СТАВУ ВОДА РУДА, ЛИБОНЬ ХВИЛЯ ЗБИЛА
— Чого ж в ставу вода руда, либонь хвиля збила,
Чом дівчина невесела, либонь мати била?
— Мене матуся не била, самі сльози ллються,
Від милого та людей нема, від нелюба шлються.
Пришли мені, мій миленький, хоч однії люди,
Хай мені від отця-неньки поруги не буде.
Ой від отця поруженька, від неньки другая,
Не пускають на улицю, що я молодая.
— Не потурай, дівчинонько, що я нарядився;
Я за сюю пару жупанів сильно задолжився:
Сім день іти молотити, три дні погонити,
Що дав козак пару жупанів сей день походити.
Я ЖИТА ТА НЕ СІЯЛА — САМО ЖИТО РОДИТЬ
Я жита та не сіяла — само жито родить,
Я козака та не чаровала, сам до мене ходить.
Ой я його та не чаровала, хіба моя мати,
Брала пісок із-під білих ніжок
Козаченька чаровати.
Ой не чаруй, та моя нене, козака до мене,
Була слава, стали поговори на тебе й на мене.
А я тую та чорну хмару пером розмахаю,
Перебула усі поговори, перебуду й славу.
ОВЕЧЕЧКО-КОСМАШЕЧКО
Овечечко-космашечко,
Хто ж тебе напас, моя Машечко?
Мати стара, сестра мала,
А я, молоденька, кросна ткала.
Чопки гнуться, нитки рвуться,
А за мене, молодую, женихи б’ються.
Нехай б’ються, побиваються
Да на мене, молодую, женихаються!
ОЙ ЩО ТО ЗА МАРУСЯ
Ой що то за Маруся,
Що я її вірно люблю
Та й зайняти боюся.
Тим я до неї не горнуся,
Що слави боюся.
Тим я не займаю,
Що сватати маю,
А що сватати маю.
Коли б мені, Господи,
А вечора дождати,
Пошлю хлопців, всіх молодців
До Марусі гуляти;
А сам стану під віконце, —
А що буде казати,
Ой що буде Марусина
Моїм хлопцям казати.
Марусина-серденько
Все по світлоньки ходить,
Марусина-серденько
Слово, речі говорить:
— Ой є у мене два садочка,
Та не на однім не родить.
Ой є у мене два миленьких,
Та не один не ходить.
Пересаджу сад вишневий,
Та він буде родити.
Перекажу миленькому,
То він буде ходити,
Марусину-серденько
А вірно любити.
ВІДБИЛА ЩУКА-РИБА ВІД БЕРЕГА РЯСКУ
Відбила щука-риба від берега ряску,
Потеряла дівчинонька від козака ласку.
— А я тую дрібну ряску заберу в запаску,
Таки трму козакові підійду під ласку.
— Підійшов я під віконце, мати горох варить,
Горох варить, серце в’янеть, на улицю барить.
— Якби тобі, мій миленький, сестриця варила,
Вона б тебе на улицю та й не забарила б.