ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА ТА Й НА КОСОВИЦЮ
Виряджала мати сина та й на косовицю,
Зачесала чорні кудрі аж на потилицю.
— Я думала, мій синочку, що будеш косити,
Аж ти кинув косу в росу, зачав голосити.
— Коли б же ти, мати, знала, що то за досада,
То б ти мене оженила, щоб була одрада.
— Женись, женись, мій синочку, бери, синку, любку,
Жалуй її, мій синочку, як голуб голубку.
ДАВНО ДУБА ІЗРУБАЛИ, ПЕНЬОК ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ
Давно дуба ізрубали, пеньок зелененький;
Давно вдова завдовіла, синок молоденький.
— Ой вдово, вдовонько, научай свого сина,
Як не будеш научати, будем чаровати.
— Очарую руки й ноги і карії очі,
Щоб не ходив до дівчини темненької ночі.
Божилась удівонька, перед паном стоя:
— Ой далебі, добродію, ночує син дома.
Що з вечора постіль стеле, к світові лягає,
Не раз, не два у дівчини чобіт одбігає;
Не так чобіт, не так чобіт, як сивої шапки,
Та й у тої дівчиноньки, в своєї коханки.
Не так шапки, не так шапки, як білої юпки,
Та й у тої дівчиноньки, в своєї голубки.
ЧИ Я ПЛИЛА, ЧИ Я БРЕЛА, ЧИ МЕНЕ ПІДЛИТО
Чи я плила, чи я брела, чи мене підлито,
Чи той козак не став любить, чи його одбито?
Одбивала щука-риба од берега ряску,
Потеряла дівчинонька од козака ласку.
А я тую дрібну ряску беру на запаску,
Таки тому козакові підійду під ласку.
Враждують вражі люди,
Що вдовин син дома не ночує.
Божилась вдівонька, перед паном стоя:
— Далебі, добродію, син ночує дома.
А з вечора постіль стеле, а в світі лягає,
Не раз, не два у дівчини чобіт одбігає.
Забув чобіт, забув юпку у дівчини-любки,
Забув люльку, забув шапку у дівчини Гапки.
ОЙ ВОЛИ МОЇ ТА ПОЛОВІЇ, ЧОМУ Ж ВИ НЕ ОРЕТЕ
Ой воли мої та половії, чому ж ви не орете?
Ой літа мої молодії, чого ви марно йдете?
Ой заржи, заржи, вороний коню, на круту гору йдучи,
Та згадай, згадай, серце-дівчино, сніданнє готуючи.
Як готувала, тяжко вздихала, жалібно заплакала:
— Ой десь мій милий, голубонько сивий, на воронім коню їде.
Ой заржи, заржи, вороний коню, на круту гору йдучи,
Та згадай, згадай, серце-дівчинонько, вечерю готуючи.
Як готувала, тяжко вздихала, жалібно заплакала:
— Ой десь мій милий, голубонько сивий, на воронім коню ще.
Ой на волика все налигачі, а на коника пута,
Ой якби не ти, серце-дівчино, то не був би я тута.
Ой на волика все налигачі, а на коника узди,
Ой якби не ти, серце-дівчино, не терпів би я нужди.
ОЙ У ПОЛІ ВЕРБА, ПІД ВЕРБОЮ ВОДА
Ой у полі верба, під вербою вода,
Там дівчина воду брала, сама й молода.
Ой дівчина од води, а козак до води:
— Ой дівчино молода, ой дай коню води.
— Ой рада б я подождать та конику води дать,
Зимная роса, дівчина боса — ніженьки щемлять.
— На кілочку рушнички, та й обмотай ніжечки,
Як дождемо той осені, куплю башмачки.
— Ой купуй ти собі, а не будеш ти мені,
Єсть у мене отець і матуся та й куплять мені.
— Ой дівчино моя, сідай, серце, на коня,
Та поїдем у степ гуляти, а де моя волівня.
А й у мене волівня — тільки один бугаєць,
Не журися, серце-дівчино, я й сам молодець.
Ой дівчино моя, сідай, серце, на коня,
А й та поїдем у степ гуляти, а де моя отара.
А у мене у отарі тільки один баранець,
Ой не журися, серце-дівчино, я й сам молодець.
Ой дівчино моя, сідай, серце, на коня,
Ой та поїдем у степ гуляти, а де мої табуни.
А й у мене у табуні тільки один жеребець,
Ой не журися, серце-дівчино, я й сам молодець.
КОЗАЧЕНЬКУ МОЛОДИЙ
Козаченьку молодий,
Веди коня до води,
Де трава, і вода,
І дівчина молода.
Ой там коня напоїш,
З дівчиною постоїш,
І коника напасеш,
І дівчину підманеш.
— Через греблю стежечка
[Та] до мого сердечка;
Кличу, кличу — не чує,
Нехай здоров ночує.
Через греблю вода рине,
Вийди, серденько, до мене.
Коли любиш — люби дуже,
А не любиш — не жартуй же!
Не завдавай серцю туги:
Не ти будеш — буде другий.
— Не велика серцю туга,
Не ти будеш — буде друга.
— Козаченьку, лихо-ма!
— Дівчинонько, за що, га?
— А за теє, що чуєш,
Що з іншими ночуєш.
— А хто бачив, а хто чув.
А хто в мене вночі був?
Була в мене дівчина
З каренькими очима,
З чорненькими бровами,
З вірненькими словами!