НЕ ТОПИЛА, НЕ ВАРИЛА, А У ХАТІ ДИМНО
Не топила, не варила, а у хаті димно,
Ой я піду із сього села, комусь буде дивно.
Не топила, не варила, а й у хаті душно,
Ой я піду із сього краю, комусь буде скуплю.
Не топила, не варила, на припічку жар, жар,
Ой я піду із сього краю, комусь буде жаль, жаль.
Не топила, не варила, на припічку каша,
Ой прощайте, мої подруженьки, тепер я не ваша.
Не топила, не варила, а рибка печеться,
Десь мій милий чорнобривий шляхом волочеться.
Йшли корови із дуброви, а овечки з поля,
Не плач, не плач, дівчинонько, край козака стоя.
Не плач, не плач, дівчинонько, рута зелененька,
Сей покине, другий буде, — ще ти молоденька.
Сей покине, другий буде, [другий буде кращий],
А той буде у болоті над чортами старший.
ОЙ ВИЙДУ Я ЗА ВОРОТА — ГУЛЯЮ, ГУЛЯЮ
Ой вийду я за ворота — гуляю, гуляю,
Як білая лебідонька по тихім Дунаю.
Ой вийду я за ворота та зніму каблучку,
Як не хочеш мене сватать, сватай мою сучку.
Моя сучка брикливая, гірше твого хорта,
Як я тебе заплюю, то будеш ти в чорта.
Ой місяцю-перекрою, не світи нікому,
[А] засвіти миленькому, як піде додому.
— Ой засвіти, Боже, восковую свічку,
Поки я перебреду Дунай — бистру річку.
ОЙ ТИ, ДУБЕ КУЧЕРЯВИЙ, І ВЕРХ ТОБІ РЯСЕН
Ой ти, дубе кучерявий, і верх тобі рясен,
Ой [ти] мені, вражий син, словами не страшен.
Слова твої ласкавії, а чортова думка,
Як [я] тебе заплюю, то буду голубка.
Ой голубе-голубничко високо несеться,
Перечула через люди, вражий син сміється.
— Смійся, смійся, [вражий сину], за сміх тобі буде:
Труситиме сім рік трясця і смерті не буде.
Болітимеш, хворатимеш, смерті бажатимеш,
У своєї матері пити прохатимеш:
— Ой дай мені, моя мати, холодної води,
Достав же я у дівчини великої біди.
Стоїть дівка на порозі, бровами моргає,
Молодому козакові жалю завдаває.
У КОЗАКА КУДРІ В’ЮТЬСЯ
У козака кудрі в’ються,
А в дівчини сльози ллються,
Кудрі в’ються од радості,
Сльози ллються од печалі.
Нехай ллються дрібні сльози,
А я піду в густі лози,
В густі лози й у берези,
У вишневенький садочок
Соривати ягодочок.
Соривала — не нарвала,
Соловеєчка піймала,
Та принесла додомочку,
Та пустила у кліточку,
Повісила на кілочку,
На шовковому шнурочку,
Повісила у кімнаті,
Сама сіла на кроваті,
Як він буде щебетати.
— Соловеєчку маленький,
В тебе голосок тоненький,
Скажи мені, де миленький.
Скажи мені шлях-дорогу,
Куди їхати до роду,
[Ой] до роду, до родини,
До вірненької дружини?
ТА ВЖЕ НЕ ХОДИТИ ЯРОМ ЗА ТОВАРОМ
Та вже не ходити яром за товаром,
Та вже не стояти з козаком Іваном.
Та вже ж не ходити, куди я ходила,
Та вже ж не любити, кого я любила.
Та [вже ж] не ходити пішки по орішки,
Уже минаються дівоцькі насмішки.
— Купи мені, Ваня, зелену запаску,
Щоб [я] не забула, який ти на ласку;
Купи мені, Ваня, червоне намисто,
Щоб я не забула, який ти намісний;
Купи мені, Ваня, шовковий платочок,
Щоб я не забула, який твій голосочок;
Купи мені, Ваня, баєвую юпку,
Щоб я не забула, який ти на думку.
Як поїхав Ваня в велику дорогу,
Та покинув милу чорноброву.