ПО ЧІМ ДІВКА СЛАВНА, ЧИ ПО ТІМ, ЩО БАГАТА
По чім дівка славна, чи по тім, що багата?
Хоч вона й багата — дурна, бісновата.
Вона, було, каже: «Не вживусь і в брата».
Вона, було, каже: «Нема краще над мене».
От що люди говорять по сім часі про тебе,
І по тім, що ти горда.
Гордость твоя превелика, ти високо несешся,
Сама єси не вгадаєш, кому доведешся;
Доведешся тому шевчику такому:
Шилом уколяє, дратвой протягає
І спатоньки ляже, правдоньки не скаже.
І по тім, що ти горда.
І хоть ткачику ти доведешся —
Човником кине, лядвою ударить
І спатоньки ляже, правдоньки не скаже.
І по тім, що ти горда.
По чім козак славен, чи по тім, що убогий?
Хоч він і убогий, так він не гордиться.
Та він звичай знає, кому поклониться.
І по тім козак славен.
Я ж думала, козак славен, а козак убогий,
Уповала ж я на брови, як баран на роги.
— Ой ти, дівко молодая, на віщо ж ти уповала?
Чи на брови соболеві, чи на стан статечний?
Не уповай на брови, бо не соболеві,
І стан не статечний, і сама возлюбит мня.
Ой ти, дівко молода, кому ти доведешся?
Доведешся тому п’яниці такому,
Що будеш учити — не вміє робити.
І пропаща ти навіки.
ОЙ У ПОЛІ КОНОПЕЛЬКИ, ВЕРХИ ЗЕЛЕНЕНЬКІ
Ой у полі конопельки, верхи зелененькі,
Милий милу покидає — вороги раденькі.
Не то щастя, не то доля, де багаті люди,
Не любляться да беруться, — їм життя не буде.
Ой хортуно зрадливая, що ж ти виробляєш,
Дала серцю завзнатися, з милим розлучаєш?
— Є у мене таке зіллє нижче перелазу,
Як дам тобі напитися, забудеш одразу.
— Буду пити черезчуру, а й краплі не впущу,
Тоді я тебе забуду, як очі заплющу.
ОЙ ПІДУ Я З СЕГО ХУТОРА, ПІДУ
Ой піду я з сего хутора, піду,
Та покину я всю вороженькам біду.
Та й оглянусь я за крутою горою,
Аж іде біда та й услід же за мною.
— Чого, бідо, чого ти учепилася?
— Тобі я, дівчино, тобі судилася.
— Чого, бідо, чого ти ув’язалася?
— З тобою, дівчино, з тобою зазналася.
— Багачу, багачу, я тебе давно знаю,
Не сватай мене, у мене коров немає.
— Хоч у тебе немає, я не буду докоряти.
— Хоч ти не будеш, так твоя мати:
«Уставай, невістко, уставай, молодая,
Подій коров, що від батька нагнала».
А у мого батенька лиха година мала,
Де б я тих собі сірих коров набрала?
У мене корови — тільки чорні брови,
У мене телиці — тільки карі очиці.
ОЙ ОД МОРЯ ТА ДО МОРЯ БИТАЯ ДОРОГА
Ой од моря та до моря битая дорога,
Туди ж моя поїхала любая розмова.
— Ой прикропи, дробен дощик, битую дорогу,
Та заверни, милий Боже, любую розмову.
— Ой не буду прикропляти, нехай засихає,
Ой не буду завертати, нехай заїжджає.
— Ой куди ж ти од’їжджаєш, сизокрилий орле,
Ой хто мене та без тебе сей вечір пригорне?
— Пригортайся, дівчинонько, к другому такому,
Та й не кажи тії правди, що мені самому.
— Ой як мені, козаченько, правди не казати?
Буде стидкий, препоганий тобою докоряти.
Йшли корови із дуброви, а овечки з поля,
Плаче, плаче дівчинонька, край козака стоя.
— Не плач, не плач, дівчинонько, така твоя доля,
Полюбила козаченька, при місяцю стоя.
Ой попливи, щука-риба, проти води тихо,
Не йди, дівко, за удівця, буде тобі лихо.
Ой удовець — не молодець, всі норови знає,
Ой він тебе, молоду, поб’є і полає,
Ой він твоє біле личко до свого зровняє.