ХВАЛИЛАСЯ МЕНЕ МАТИ МОЛОДИМ ЖЕНИТИ
Хвалилася мене мати молодим женити,
Кличуть мене молодиці меду, вина пити.
— Ой не піду, молодиці, меду й вина пити,
Заробив я копу жита, треба змолотити.
Гиля, гиля, сірі гуси, на став води пити.
Не погожа в ставу вода, погожа в криниці,
Ходив парень до дівчини та й став до вдовиці.
А у вдовиці дві світлиці, а третя кімната,
А у дівчини одна хата, та й та не прибрата.
Ой тим вона не прибрата, що стеля дубова,
Тим дівчина не сватана, що вона й убога;
Хоть вона убогая, та отецька дитина,
Ходить вона по світлиці, як та сиротина.
А у вдови багатої — рушник на колочку,
А у дівчини убогої — брови на шнурочку.
А у вдови багатої — бички та телички,
А у дівчини молодої — жовті черевички.
ТИ, МОЛОДЧИК МОЛОДЕНЬКИЙ, ДУРНИЙ РОЗУМ У ТЕБЕ
Ти, молодчик молоденький, дурний розум у тебе,
Ти божився перед Богом: «Не покину я тебе».
А тепер покидаєш усю клятьбу і мене.
А я з тоски та з печалі піду, млада, в темний ліс,
Піду, млада, в темний ліс, нехай мене звір із’їсть.
Коло мене звірі грають, мене не займають.
— Ой ви, звірі, ви, лютії, розтерзайте ви мене,
Рознесіть моє тіло а по дрібненьким частям,
Рознесіть мої кості по рокитовим кустам,
Понесіть мою душу а до милого мого,
Нехай милий буде знати, що була мила в його.
Пісні про родинне життя і жіночу долю
ЩО У САДУ ТА ПІД ДУЛЬКОЮ
Що у саду та під дулькою
Сидів голуб із голубкою;
Цілуються та милуються,
Самі собі та дивуються:
Що у голуба та сизая голова,
А в голубки та позлочувана,
Чорним шовком перестрочувана.
А у Йвана та на думці було:
— Коли б моя та Одаря така,
То б я її ціловав, миловав,
І до печі куховарку найняв,
А до ступи та товчильницю,
А до жорен та мелільницю.
А сам би я по водицю ходив,
А Одарю та за ручку водив:
«Ти, Одарю, ти, голубко моя,
Що ти мені та за зіллє дала?»
«Дала тобі драголюбчику,
Ти, Іванку, мій голубчику».
ОЙ МАЛОЮ СИРОТОЮ СТАЛА
Ой малою сиротою стала,
Та пішла заміж, в горенько попала.
Прираяли мене старі люде:
— Піди заміж, лучче ж тобі буде.
А я людську воленьку вволила,
Та пішла заміж — головку втопила;
Та й не вміла милому вгодити,
Та пішла його раненько будити:
— Устань, милий, сизий голубочку,
Стоїть тобі водиця в кубочку,
І рушничок висить на колочку;
Стоїть тобі сніданнячко в чашці,
Стоїть тобі й наливочка в пляшці.
— Десь ти мої норовоньки знала,
А що так мені снідать зготувала.
— Ой я ж твоїх норовів не знала,
Мені твоя мати ісказала,
Щоб так тобі сцідать зготувала.
ОЙ ЯК БУЛА Я МАЛОЮ, МАЛЕНЬКОЮ
Ой як була я малою, маленькою,
Не один сказав: «Будеш мені миленькою».
А як пішла я заміж за нещасного сина,
Не один сказав: «Шкода твого челядина».
В мого свекорка на дворі дві комори,
Коли піду у тії комори — аж ні хліба, ні солі.
Бідна моя головонька, нещаслива доля,
Я у роду росла, у роду й кохалася,
Бідна моя головонька, [без] роду осталася.
ЩО ТИ, МИЛИЙ, ДУМАЄШ, ГАДАЄШ
— Що ти, милий, думаєш, гадаєш,
Либонь мене покинути маєш?
— По чім мене, мила, примічаєш?
— По тім, милий, тебе примічаю:
Рано встаєш, коня наповаєш,
Зеленого сінця підкладаєш,
Жовтенького вівса підсипаєш,
В сінечки йдеш — сідельця питаєш.
В світличку йдеш — важенько здихаєш.
Ой у порога ревнула корова.
— Зоставайся, милая, здорова.
Ой ревнуло ще й мале телятко.
— Зоставайся, ще й мале дитятко.
Ой ревнула корова, із череди йдучи,
Наскучило, миленького ждучи.
Милая з хати вибігала,
Свого милого за стремена хватала:
— Ой не їдь же, мій миленький, низом,
Закидана дороженька хмизом.
— Єсть у мене коник вороненький,
Перескочить той хмизик дрібненький.
— Ой у полі вовки да лисиці.
— Ой то ж мої браття да сестриці!
— Ой у полі чорний ворон кряче.
— То ж він мою головоньку баче!