ОТ ТЕПЕР Я САМА, ЯК У ПОЛІ БИЛИНА
От тепер я сама, як у полі билина,
Та не дав мені Бог, кого я вірно любила.
Та й дав мені Бог ревнивого мужа,
Що він п’є та гуляє, а мене розоряє,
А як прийде додому, не говорить зо мною.
— Або ми уже, серденько, розойдімося з тобою.
— Брешеш, брешеш, моя мила, я вінчався з тобою.
Ой пійду я, молодая, та до броду по воду,
Ей, чи не побачу ж я перевозчичка у броду.
— Перевозчичок молоденький, перевези через воду,
Ей, перевези через воду, а та до рідного роду,
Ей, нехай же я побачусь хоть четвертого году.
Перевозчик молоденький та сього не чуває,
А почула моя мати, край криниченьки стоя.
— Ей, не плач, не плач, доненько моя, бо така твоя доля.
Ой полюбила козаченька, при місяцю стоя.
— Не я його полюбила, полюбила моя мати,
Що звеліла мені мати білі рушнички дати,
Ой а ще звеліла мені моя мати та на рушничку стати.
Не жалій же, моя мати, що я у тебе одиниця,
А утопи мене у річеньку, де холодна водиця.
Не жалій же, моя мати, що хороша й на вроду,
Ой возьми мене і утопи мене в холодную воду.
Десь я у тебе, моя мати, та увесь хліб переїла,
Ой що ти мене туди дала, а куди я не хотіла?
Чи я у тебе, моя мати, усі плахти поносила,
Що ти мене туди дала, а куди я не хотіла?
Чи я у тебе, моя мати, і пшениченьку не жала,
Що ти мене туди дала, а куди я не бажала?
ЗОРЯ З НЕБА ЗАКОТИЛАСЯ
Зоря з неба закотилася,
А й мати у дочки забарилася,
А хліба-солі не наїлася,
З своїм зятем побранилася.
Озоветься моя доненька:
— Ой проведу я свою матінку
Ой за три шляхи за широкії,
За три гаї зелененькії.
Сама стану та під явором,
Ой під явором зелененьким
Та заплачу жалібненько.
Оглянеться моя матінка:
— Чого плачеш, моя доненьку,
Ой чи попалась у неволеньку?
Чи хмелина та гніздечко звила,
Чи тонкая паутиночка,
Чи малая та дитиночка,
Чи вірная та дружиночка?
— Ні хмелина, ні гніздечко не звила,
Ні тонкая паутиночка,
Ні малая та дитиночка,
Аж невірная дружиночка.
ОЙ МАТІНКО-ВИШЕНЬКО, ЩО БЕЗ ТЕБЕ ЛИШЕНЬКО
— Ой матінко-вишенько, що без тебе лишенько,
Ой ненько ж моя, тонка гілко, як без тебе гірко.
Що тебе ж ні купити, ані заслужити,
Що без тебе, ненько моя, горе в світі жити.
Що уже ж я й ходила, та вже ж я й служила,
Та не найшла тої неньки, що мене родила.
Тільки найшла в полі синенькеє море.
Прийми ж мене, синєє море, тепер мені горе.
Чи чула ж ти, моя ненько, як я в тебе була,
Під покутнім віконечком, як голубка, гула?
— Ой хоть чула, хоть не чула, не озивалася,
Я ж на тебе, донько моя, не сподівалася.
Ой чого ж ти, донько моя, така стара стала,
Що я тебе, донько моя, за рік не пізнала?
— Ізстарила мене, ненько, чужая робота,
А ще к тому, моя ненько, на серці скорбота.
Ізстарили, моя ненько, та чужії хатки,
А ще к тому, моя ненько, мої недостатки.
Ізстарили мене, ненько, та чужії мітки,
А ще к тому, моя ненько, маленькії дітки.
Ізстарила мене, ненько, та чужая нива,
А ще к тому, моя ненько, невірна дружина.
ТА ПОДУМАЙ ТИ, МИСЛЕ, ОБ МОЇМ НЕЩАСТІ
Та подумай ти, мисле, об моїм нещасті,
А чи мені довго жити у великій напасті?
Та мені од напасті та уже не пропасти.
Куди піти — люди судять, об мені говорять.
Ой доле ж моя, доле, де ти блудила,
Ой як мене моя матусенька на сей світ зродила?
Та чи ти утонула, а чи в огні згоріла?
Ой як ти й утонула, так пливи к бережечку,
А як в огні згоріла, то пропадай, доле!
Ой як піду я погуляю у чисте поле,
Ой піду я сяду в зеленому саду,
Чи не прийде моя доля к мені на пораду?
Ой піду я сяду в зеленім житі,
Чи не прийде доля а до мене жити?
Ой піду я сяду у зеленому просі,
Чи не прийде доля а до мене в гості?
Ой піду я, піду під ясні копи,
Аж там лежить моя доля, облежала боки.