ПУСТИ МЕНЕ, МАТИ, У ПОЛЕ ЖИТА ЖАТИ
— Пусти мене, мати, у поле жита жати,
Буду, мати, жито жати, а доленьки шукати.
— Ой не пущу, доню, щоб не заблудила,
Та вже ж, доню, свою долю давно й загубила.
— Пусти мене, мати, й у луг по калину,
Буду, мати, калину ламати й доленьки шукати.
— Ой не пущу, доню, щоб не заблудила,
Та вже ж, доню, свою долю давно й загубила.
— Пусти мене, моя мати, між челядь гуляти,
Буду, мати, з челяддю гуляти, доленьки шукати.
— Ой не пущу, доню, щоб не заблудила,
Та вже ж, доню, свою долю давно й загубила.
— Пусти мене, мати, на ставку купаться,
Буду, мати, на дно поринати, доленьки шукати.
— Ой не пущу, доню, щоб ти й не втонула,
Та вже ж, доню, твоя доля аж на дно пірнула.
Попід мостом, мостом трава зелененька,
Ой за добрим чоловіком жінка молоденька.
Попід мостом, мостом трава посихає,
За ледачим чоловіком жінка пропадає.
Піду на толоку, накопаю дроку,
Щоб вороженьки не діждали року.
Піду на толоку, накопаю пижми,
Щоб вороженьки не діждали тижня.
ЧИ ТИ, НЕНЬКО, СПАЛА, ЧИ ТИ ТАК ЛЕЖАЛА
— Чи ти, ненько, спала, чи ти так лежала,
Як я вчора ізвечора під вікном кувала?
— Ой якби я, донько моя, твій голос зачула,
Вилинула б у кватирочку, як сива зозуля.
— Пусти мене, ненько моя, в громовую тучу,
Вже я тобі, ненько моя, повік не наскучу.
— Ой не пущу, донько моя, щоб туча не вбила,
Бо не найдеш щастя й долі, що ти загубила.
— Пусти мене, ненько моя, в вишнев сад гуляти,
А я буду все гуляти, доленьки шукати.
— Ой не пущу, донько моя, щоб птиця не вбила,
Бо не найдеш щастя й долі, що ти загубила.
— Пусти мене, ненько моя, на Дунай плавати,
А я буду поринати, доленьки шукати.
— Ой не пущу, донько моя, щоб ти не втонула,
Бо не найдеш щастя й долі, — глибоко пірнула.
ОЙ СОКОЛЕ, СОКОЛОНЬКО
Ой соколе, соколонько,
Не жур моєй головоньки,
Бо я й сама зажурюся,
Що я роду й остаюся.
Хорошого мужа маю,
Буде бити, добре знаю;
Що звечора цілує, милує,
Опівночі б’є та катує,
А к світові проч проганяє:
— Іди, стидка, бридка, й од мене,
Єсть у мене кращая й од тебе.
— Хоч у тебе двадцять чотири,
А таки я старша над ними.
— Де ти, бридка, таку волю брала,
Щоб над ними старшинствувала?
— Ізмилуйся, Боже, надо мною,
Зостав мене й удовою.
Нехай же я й погуляю,
Як рибонька по Дунаю.
ВІДДАЙ МЕНЕ, МОЯ МАТИ, ДЕ НОВІЇ ХАТИ
Віддай мене, моя мати, де новії хати,
Що свекорко, як батінко, свекруха, як мати,
А діверки, як братики, люблю жартовати,
А зовиці, як сестриці, є з ким розмовляти.
Один кивне, другий моргне, третій засміється,
А мій милий та ревнивий, мені не минеться,
Увечері, по вечері все лихо складеться.
ОЙ В НЕДІЛОНЬКУ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ У ВСІ ДЗВОНИ ДЗВОНЯТЬ
Ой в неділоньку рано-пораненьку у всі дзвони дзвонять,
А брат із сестрою на риночку ходять.
— Ой час мене, брате, давно заміж дати.
Не дай мене, брате, та за селянина,
Віддай мене, [брате], та за міщанина.
Що у селянина немає хати,
А у міщанина увесь двір на помості.
Я по новом двору люблю походжати,
А велика сім’я, люблю жартовати.
Як приїхав братик до сестри у гості:
— Ой здорова, сестро, чи жива-здорова?
— Не питайся, брате, чого я змарніла,
Нагайка-дротянка кров’ю окипіла.
— Оце ж тобі, сестро, багатий міщанин,
Що по новом двору любиш походжати,
А велика сім’я, любиш жартовати.
Убогий селянин у полі орає,
Багатий міщанин у корчмі гуляє.
ХМАРКА НАСТУПАЄ, ДОЩИК НАКРАПАЄ