Хмарка наступає, дощик накрапає,
Дощик крапу робить, сестра брата просить:
— Віддай мене, брате, в чужую сторонку,
Де велика сім’я, де багато діла;
Де багато діла, я б туди летіла,
І діло робила, і сім’ї годила,
І до тебе, брате, в гостоньки ходила.
Ждав братик неділю, ждав братик другую,
На третю неділю сам до сестри іде.
Приїхав до двора — сестра нездорова.
— Вже третя неділя, як я заболіла,
Вже білая постіль, вже пилом припала,
Вже ж я, молодая, із личенька спала.
Ой засвіти, брате, три свіченьки ясні,
Ой засвіти, брате, буду я вмирати.
Свічка догоряє, сестриця вмирає,
Друга догоряє, брат сестру зряжає,
Третя догоряє, брат сестру ховає:
— Оце ж тобі, сестре, чужая сторона,
І велика сім’я, і багато діла;
Діла не робила, сім’ї не годила,
І до мене, сестро, в гості не ходила.
ОЙ СИН НЕНЬКУ ЗА РУЧЕНЬКУ ВЕДЕ
Ой син неньку за рученьку веде,
Ой син неньку хорошо питає:
— Ой ти, ненько, ти, матінко моя,
Чи м’ягкая постіленька твоя,
Що послала миленькая моя?
— Ой сине мій, ти моя дитина,
М’ягко спати, та важко лежати,
Не зна мила на добраніч дати,
А вийшовши з комори раненько,
Та не скаже: «На добрий день, ненько».
— Ой ти, ненько, ти, матінко моя,
Треба вчити, треба милу бити.
— Ой сину мій, ти моя дитина,
Не бий жінку товстими киями,
Та бий жінку різними словами.
Ой як буде та добрая жона,
То послуха і доброго слова,
А як удасться злая личина,
То не боїться ні бича, ні кия.
ОЙ МАТИ, МАТИ СТАРАЯ
— Ой мати, мати старая,
За що ти мене скарала —
За п’яниченьку й оддала?
Що п’яниченько щодня п’є,
Прийде додому, мене б’є.
— Нарікай, доню, нарікай,
Та у вишневий сад утікай.
У вишневім саду калина,
Ой там стояла червона,
На тій калині зозуля,
Ой там кувала сива,
Там вона днює й ночує,
Та ніхто зозулі не чує;
Тільки почула невістка,
На круту гору ідучи,
Холодну воду несучи.
Єї миленький встрічає,
Із плеч відеречко знімає,
Та миленький питає:
— Чого, мила, такая,
Що на личенько блідная?
— Я тобі, милий, не кажу,
Що я твоїй неньці не вгожу:
Помажу припечок — лупає,
Помию лавки — не сяде,
Постелю постелю — не ляже,
Питаю діла — не скаже,
Піде до сусід та й суде:
«Ледащо невістка, ледащо,
Не приймається а ні за що».
— Не роби, мила, не роби,
Склади рученьки та й сиди.
— Треба, миленький, робити
І твоїй неньці годити,
Щоб собі славоньки зажити.
КОЛИ Б МЕНІ НЕДІЛІ ДІЖДАТИ
Коли б мені неділі діждати,
То б я пішла й до роду гуляти.
А й у мене й увесь рід багатий,
Буде мене часто частовати,
А я буду повні й випивати.
Вип’ю й одну, вип’ю й другую,
А третюю буду одмагаться:
— Ой родоньку, пора додомоньку,
А й у мене дитина малая,
А ще к тому свекруха лихая,
Ой у мене мій милий ревнивий.
Ой піду я стиха під віконце,
Послухаю, що свекорка робить.
А свекруха вечеряти варить,
А свекор дубиночку парить
Товсту, товсту та ще й суковату,
Та на мою спину глуповату.
А мій милий дитину колише:
— Ой ну, люлі, мале й дитя, спати,
Пішла мати до роду гуляти,
А у неї увесь рід багатий,
Буде її часто частовати,
Вона буде повні випивати.
Вип’є й одну, вип’є й другу,
А третюю стане одмагаться:
— Ой родоньку, пора додомоньку,
А й у мене дитина малая,
А й у мене мій милий ревнивий,
Буде мене бити та лаяти.
ДОБРЕ БУЛО ЖИТИ, ПЕРШУ ЖІНКУ БИТИ
Добре було жити, першу жінку бити,
А з другою, з молодою, горе й в світі жити.
Вона рано встає, мене калатає:
— Вставай, чоловіче, товару давати,
А я піду до базару солі купувати.
Солі не купила, в шинку заблудила,
Сама собі, молодая, лиха наробила;
Малі діти плачуть, свині в вікна скачуть,
Сусідоньки збоку та все теє бачуть.
— Ой тату наш, тату, затопи нам хату,
[Затопи нам хату], навари нам їсти,
Пішла наша мати на базар, та немає й вісті.
— Не буду топити, не буду варити,
Возьму ціп, піду в тік жита молотити.
Чи вдарив, не вдарив, на шлях поглядає:
— Чужі жінки з базару йдуть, моєї немає…