ОХ, ЗОЙДИ, ЗОЙДИ, ЗІРОЧКО ТА ВЕЧІРНЯЯ
Ох, зойди, зойди, зірочко та вечірняя,
Ох, вийди, вийди, дівчино моя вірная.
А зірочка взійшла, небо й землю освітила,
А дівчина вийшла, козаченька звеселила.
— Ох, ти, козаче, ти, хрещатий барвіночку,
Хто тобі постеле та в дорозі постелечку?
— Стелеться мені зеленая борковина,
Ти мені, дівчина, ти в дороженьці мила.
Ох, ти, дівчина, ти сухотонька моя,
Та що не велить брать вся родинонька моя.
Ой не так родина, як найменшая сестра:
— Не бери, брате, дівчина без долі зросла,
А без долі зросла, без щастя вродилася,
Вона тобі, брате, дружиною не судилася.
— Ой не велиш, сестро, сії дівчини брати,
Та повели, сестро, проч із нею помандровати.
Мандровали поле, мандровали друге,
А на третє поле дівчину у ноженьки коле.
Та примандровалися до сухого лому:
— Ой тут же, дівчино, завернімося додому.
— Ой чи мене, козаче, не матуся вродила,
Щоб я із мандрівки та додому ходила;
Годувала мене мати білими калачами,
Щоб я любилася з хорошими паничами;
Годувала мати білими та пшеничними,
Щоб я любилася з хорошими та з приличними.
ПО ВГОРОДЦЮ ХОДЖУ І САМ СОБІ РАДЖУ
По вгородцю ходжу і сам собі раджу,
І розмишляю, що робити маю:
Чи листи писати, до милої слати,
Чи самому їхати одвідати.
Як листи писати, то будуть люди знати,
А самому їхати одвідати.
Ой приїхав милий до милої в гості,
А у милої увесь двір на помості.
— Ой нащо ж ти, мила, увесь двір замостила?
— Задля того, що вірно любила.
Та узяв милий милу за білую ручку,
Пішли ж вони стиха в мандрівочку.
Мандровали поле, мандровали й друге,
А на третє поле стали повертати,
Стала мила важенько вздихати.
Узяв милий милу под білії боки
Та й укинув у Дунай глибокий:
— Ой пливи ж ти, мила, тихо за водою,
Не по правді жила ти зо мною.
Ой виплила мила, де густії лози,
Покотились дрібненькії сльози.
Ой виплила мила, де жовтий пісочок,
Та й подала стиха голосочок:
— Чи я ж не багата, чи я не прекрасна,
А що моя доленька нещасна.
Чи я не хороша, чи я не вродлива,
А що моя доля нещаслива.
У ПОЛІ, ПОЛІ СТОЯЛА КОРЧМА
У полі, полі стояла корчма,
А у той корчмі дівча шинкує.
Шинкує вона медом та вином,
І медом та вином, і горілочкою.
Як прийшло до неї три волошини,
І три волошини, три хорошії.
Один же п’є все мед та вино,
А другий п’є і гроші кладе,
А третій п’є, дівча підмовля:
— Ходім, дівча, на Дон із нами,
На Дон із нами, з волошинами,
Що у нас на Дону не по-вашому,
Що у нас на Дону не тчуть, не прядуть,
[Не тчуть, не прядусь], все з дєнєг живуть,
Солому січуть, пироги печуть,
А сіно смажуть, пироги мажуть.
Повели дівча і все борами,
Все й борами поміж соснами,
Прив’язали дівча до сосни плечима,
[До сосни плечима], а у бор очима.
Підпалили сосну з верху до епода,
Сосонька горить, дівча говорить:
— Ой хто є в бору і хто край бору,
І чуйте й бачте мою пригоду;
А у кого є дочки — та поучайте,
Нехай волохам віроньки не ймуть.
А волоха віра — як на воді піна,
А в дівчини ума за шеляг нема.