ТА ПО САДОЧКУ ХОДЖУ І САМ СЕБЕ НУДЖУ
Та по садочку ходжу і сам себе нуджу,
Та не знаю, що робити маю.
Чи листи писати, до милої слати,
Чи самому їхать одвідати.
Як приїхав милий до милої в гості,
Та поставив коня край порога:
— Ой стой, коню, й у порога, проси віри у
Бога, Щоб вороги спатоньки й облягли.
Всі вороги спати лягли, моя мила не спить,
Всю ноченьку у віконечка сидить.
Кватирочку відсуває, з вітром розмовляє,
Милий милу словами карає.
Як ухопить милий милу під білії боки,
Кинув її в Дунай глибокий.
Ой як стала мила на дно потопати,
Та милому три слова казати:
— Ой котора дівка на личеньку біла,
То то її головонька бідна.
Ой котора дівка на личеньку красна,
То то її доленька нещасна.
ЗАШУМІЛА ДІБРОВОНЬКА
Зашуміла дібровонька,
Зашуміла зелененька,
Розгулялась вдова молоденька.
Десь узявся козаченько,
Десь узявся молоденький,
Та взяв вдову за білу ручку,
Та взяв її за рученьку:
— Годі, вдово, та й гуляти,
Пора додому ступати.
— Не піду я додомочку,
Наклевечуть головочку.
Нічим печі затопити,
Нічим діжі замісити…
Десь узявся козаченько,
Десь узявся молоденький,
Та взяв вдову за білу ручку,
Та взяв її за рученьку,
Повів її до річеньки,
Кинув вдову в холодную воду.
Стала вдова утопати,
Стала сусідів прохати:
— Сусідочки-голубочки,
Научайте свої дочки,
Щоб по ночах не ходили,
Пройдисвіта не любили
І вірочки не доймали.
Пройдисвіта полюбила,
І вірочки донімала,
І правдоньку ісказала, —
Тепер же я навіки пропала.
СВАТАЙ МЕНЕ, МАРКО, Я ЗА ТЕБЕ ПІДУ
Сватай мене, Марко, я за тебе піду.
— Я буду сватати, не дає тебе мати.
— Ой як не дає, будем мандровати
Темної нічки і із Марочком прічки[130]
І про його смерть від її руки не записано.
Ой Марків кінь, та не Марко на нім,
Маркове сідельце, не Маркове серце,
Маркова зброя, не Маркова мова,
Маркова пісня, та не Марко співає,
Маркові суремочки, та не Марко в їх грає.
БІДА МЕНІ, МАТИ, ЗА БІДОЮ
Біда мені, мати, за бідою,
Навчилася журитися молодою,
А друга біда, мати, — малі діти,
Рада б погуляти, ніде діти.
Покину дитину в кропивину,
Сама помандрую на Вкраїну;
Вернуся, дитину погодую,
Та оп’ять на Вкраїну помандрую.
Ой як тій дитині в кропивині,
То так мені, мати, на Вкраїні.
Та покину дитину в нехворощу,
Сама помандрую аж у Польщу;
Та вернуся, дитину погодую,
Та оп’ять аж в Польщу помандрую.
Ой як тій дитині в нехворощі,
То так мені, мати, у тій Польщі.
Покину дитину між шляхами,
Сама помандрую із ляхами;
Вернуся, дитину погодую,
Та оп’ять із ляхами помандрую.
Ой як тій дитині між шляхами,
То так мені, мати, із ляхами.
У КОСІ ЛЕНТА ГОЛУБА
У косі лента голуба,
Сама дівка молода
По садочку ходила,
Два синочка родила,
Китайкою сповила,
До Дунаю й однесла,
На корабль пустила,
Дунаєчка просила:
— Дунаєчко-батечко,
Не топи моїх діток
До дванадцяти годок,
До тринадцяти літок.
А ти, густий очерет,
Забавляй моїх дітей.
А ти, жовтий пісочок,
Годуй моїх діточок.
А ви, густі лозоньки,
Та щитайте годочки.
На дванадцятім году
Пішла вдова по воду,
Стала воду набирати,
Став корабель припливати.
А у тому кораблі —
Два молодца молоді.
Один листи читає,
Другий вдови питає:
— Удовонько молода,
Чи підеш ти за мене?
— Я за тебе не піду,
За другого дочку дам,
А не дочку, наймичку,
Хорошую панночку.
вернуться
130
Середини балади про мандрівку дівчини з Марком і про його смерть від її руки не записано.