ОРАВ МИЛИЙ У ЦАРИНІ, ТЕПЕР У ТОЛОЦІ
Орав милий у царині, тепер у толоці,
Виплакала карі очі за чотири ночі.
Та вже ж мені ті чотири за десять стали,
Бодай тобі, мій миленький, волики пристали,
Сірі волики пристали, плужок поламався,
Щоб мій милий, голуб сивий додому пригнався.
Ой ви, тучі громовії, розойдіться різно,
Чи не прийде мій миленький хоч не рано, пізно?
Як побігла Бондарівна калиновим мостом,
Не хороша на личенько, так хороша зростом.
Як побігла Бондарівна помеж крамарями,
А за нею три драгуна з голими шаблями.
Як нагнали Бондарівну на глибоку яму,
Та витягли Бондарівну, як рибоньку в’ялу.
Як повели Бондарівну к Гриневичу в хату,
Посадили Бондарівну до стіни плечима,
А до пана Гриницького карими очима.
Заставили Бондарівну трьох пісень співати,
А хлопчика маленького — ружжя заряжати.
Єгце к той Бондарівні пісня не поспіла,
Уже її біла постіль кров’ю окиггіла.
Як увійшов старий Бондар: «Давай, Гриню, плати!»
— Нащо йому, мій таточку, та гроші давати,
Його взяти і зв’язати, на Сибір оддати.
Ой лежала Бондарівна в обідню годину,
Поки звелів пан Гриницький зробить домовину.
Ой лежала Бондарівна із ночі до ранку,
Поки звелів пан Гриницький викопати ямку.
Ой у тої Бондарівни у полах мережка,
Куди везли Бондарівну, кровавая стежка.
Ой у тої Бондарівни на голові стьожка,
Оце тобі, пан Гриницький, на Сибір дорожка.
— Очі мої каренькії, горе мені з вами,
Поховали Бондарівну, спіте тепер самі.
Соціально-побутові пісні
Козацькі пісні
ОЙ ДОБРАЯ ГОДИНОНЬКА БУЛА
Ой добрая годинонька була,
Що матуся свого сина била,
А син неньці покорився,
Низько у ніженьки уклонився:
— Не бий мене, моя матуся,
Ой як будеш мене бити,
То я піду на Україну жити,
На Україні добрі люди,
Там мені буде добре жити.
Як я піду на Вкраїну,
Я там, молод, не загину,
Бо я, парень, — козак молоденький.
— Ой вернися, мій сину, вернися
Та у голубий жупан нарядися.
Нехай же я на тебе подивлюся,
Сльозоньками умиюся,
Чи є кращий козак на Вкраїні.
Виходила круті бережечки,
Витоптала жовтенькі пісочки,
Та не найшла сина свого,
Тільки найшла слідок його,
Де кохане дитя походило.
Ой піду я в вишневий садочок,
Та вирву я кленовий листочок,
Та прикрию я синів слідочок,
Щоб пташечки не літали,
Щоб зозулі не кували,
Синові сліди не теряли.
ПОРІС РОМЕН, З ТИНОМ РОВЕН, НА ТИН ПОХИЛИВСЯ
Поріс ромен, з тином ровен, на тин похилився,
Із чужої сторононьки козак уклонився.
Прислав поклоном коня вороного,
А я йому хустину з-під злота самого.
«Мені тії хустиноньки в бока не носити —
Задля слави козацької сіделечко вкрити.
А як гляну на хустину, згадаю дівчину,
А як згляну на сідельце, втішу своє серце».
НАСТУПИЛА ЧОРНА ХМАРА, СТАВ ДОЩ НАКРАПАТИ
Наступила чорна хмара, став дощ накрапати.
— Благослови, й отамане, наміт розбивати.
Ой розбили козаченьки червоний наміт,
Всі козаки, всі багачі-дукачі [у наміт][131] пішли.
А мужики-сімряжники та й не посміли,
Взяли кварту, кварту й на дощі сіли.
Прийшов же к нам наш отаман та й над нами став,
Скинув з себе жупан синій та й над нами нап’яв.
Коли б же наш пан отаман повік пановав,
Що над нами, козаками, а й кафтан нап’яв.
Ой ввійшов пан отаман, в кінець стола сів,
А увійшов дукач, ввійшов багач, в порога став
Та з нашого отамана сміяться став.
Ой як крикне пан отаман та на своїх хлопців:
— Ой ви, хлопці, ви, молодці, ви, добрії люди,
Возьміть дуку за чуб, за руку та виведіть вон.
Один іде — за руку взяв, а другий дуку б’є,
Нехай же він не сміється, де голота п’є.