ОЙ ІЗЛЕТІВ ПУГАЧ ТА НА ВОРОТЕЧКА, А ЯК ПУГУ ТА ПУГУ
Ой ізлетів пугач та на воротечка, а як пугу та пугу:
— Та поспішайтеся, наші чумаченьки, ночувати до лугу.
— Ох, і раді б ми та поспішати, так чумак занедужав,
Ох, і занедужав чумак молоденький та на мажу схилився,
Ох, і правенькою рученькою за серденько ухопився.
— Ох, ви, чумаченьки, славні, молоденькі, а ви гожі та Божі,
Ох, і зробіть сьому чумакові домовиночку із рогожі.
Ох, і викопайте сьому чумакові а глибоку яму,
Ох, і поховайте сього чумаченька, а як рибоньку в’ялу.
Ох, і висипте сьому чумаченькові а високу могилу,
Ох, і посадіть на сій могилі й червону калину,
Ох, і щоб видно червону калину аж на всю Україну.
— Ох, і воли мої, воли половії, хто над вами паном буде,
Ой як мене, мене, молодого, на світі не буде?
ОЙ ЧУМАЧЕ, ЧУМАЧЕ
— Ой чумаче, чумаче,
Ой чумаче, чумаче,
Чом нерано з Криму йдеш,
Чом чумаків не ведеш?
— А я веду, та не всіх,
Лиш немає й одного —
Брата мого рідного.
Та зостався на Дону,
Продає сіль на вагу.
Сталась йому причина —
Сіль з воликом прибила.
Викопали дві ями,
Там чумака сховали,
Притрусили камишем,
Поминали кулішем.
Як зацвіте бур’янець,
Як заплаче мій отець,
Що синова голова
В чужім краї полягла.
Як зацвіте маківка,
Як заплаче матінка,
Що синова голова
В чужім краї полягла.
Як зацвітуть будячки,
Як заплачуть братички,
Що братова голова
В чужім краї полягла.
Як зацвітуть суниці,
Як заплачуть сестриці,
Що братова голова
В чужім краї полягла.
Як зацвіте синенька,
Як заплаче миленька,
Що милого голова
В чужім краї полягла.
Як зацвіте увесь цвіт,
Як заплаче увесь рід,
Що родичева голова
В чужім краї полягла.
ЧУЖІ ЛЮДИ КОНОПЕЛЬКИ СІЮТЬ
Чужі люди конопельки сіють,
А наші у мішечку пріють.
Ой ти, чумаче-небоже,
Чом ти не робиш, як гоже?
Ой ти, чумаче-голубче,
Чом ти не робиш, як лучче?
Чужі люди коноплі толочать,
А наші свині волочуть.
Ой ти, чумаче-небоже,
Чом ти не робиш, як гоже?
Ой ти, чумаче-голубче,
Чом ти не робиш, як лучче?
Та вже чумак дочумакувався,
Штанів немає, в свитці зостався.
Ой ти, чумаче-небоже,
Чом ти не робиш, як гоже?
Ой ти, чумаче-голубче,
Чом ти не робиш, як лучче?
ТА Й ПІЙШОВ ЧУМАК У ДОРОГУ
Та й пійшов чумак у дорогу
Та зустрівся з бідою:
— Бідо ж моя, бідо, чого ти, молода,
Нащо мене ізстарила?
— Та не я тебе ізстарила,
Ізстарив тебе дурний розум.
Не пий різних водок,
Та не люби чужих жінок,
Будеш жити, як барвінок.
Та горілочка з пінка,
Зведе з ума чужа жінка.
Горілочки нап’ється,
А з ума зшибеться,
Хоч який розумний будеш.
Та пійшов милий в дорогу,
За ним жінка й у погоню;
Всі вози минає, а милого наганяє,
Голубоньком називає:
— Та вернися, милий, додому,
Плаче дитя за тобою.
Мале дитя плаче, а й отець-мати лає,
Тим нам хортуни немає.
Ой хортуно, хортовино!
Ой послужи хоть немного,
Поки осідлає чумак молоденький
А коника вороного.
Ой хортуно, хортовино!
Ой послужи й хоть уранці,
Поки обується а чумак молоденький
А в чоботи-сап’янці.
Ой хортуно, хортовино!
Нащо мене й остановила
При молодих літах,
При маленьких дітях.
Тепер мене й остановила.
Ой хортуно, хортовино!
Ой послужи хоть немного,
Служила й у панстві,
А служила у бурлацтві,
Послужи тепер у хазяйстві.