Історичні пісні
ОЙ ІЗ-ЗА ГОРИ ТА З-ЗА КРУТОЇ, ОЙ ІЗ-ЗА ГОРИ ВІСТІ
Ой із-за гори та з-за крутої, ой із-за гори вісті:
Та виступає ляхів а сорок тисяч, а гусарів двісті.
А козак Нечай та не подумає, та не погадає,
Та з кумасею, та з Хмельницькою мед-вино кружає.
— Ой годі тобі, Нечаєнко, пити та гуляти,
Та бери пушки та зарядушки, та іди ляхів виганяти.
Ой не успів козак, не успів Нечай на коника сісти,
Та начав ляхів, [вражих] синів, як капусту, сікти.
Ой не успів Нечай, не успів козак та на коника впасти,
Та зачав ляхів, [вражих] синів, як снопики, класти.
Ой оглянеться козак Нечай та на правую руку,
Та не вибреде його кінь вороний із ляцького трупу.
Ой оглянеться козак Нечай на правеє плече,
Аж позад його коня вороного кривавая річка тече.
Ой оглянеться козак Нечай та на праву сторону,
Та покотилася Нечаєнкова головка додолу.
— Ой устаньмо ж, та милії браття, устаньмо, погадаймо,
Ой десь того Нечаєнка головку сховаймо.
Ой поховаймо, а милії браття, в церкві у Варвари,
Зажив, зажив та Нечаєнко козацької слави.
ОЙ У ГОРОДІ, У ТЕРЕХТЕМИРЬОВОМУ ДЗВОНИ ДЗВОНИЛИ
Ой у городі, у Терехтемирьовому дзвони дзвонили,
А панове козаки у раді рядили.
То ж вони рядили, що їм робити,
Чи дома сидіти, чи в поход виступати?
Виступали ж вони, у поход виступали,
На чайках, на дубах Дніпром рушали.
У сурми вигравали, пісні співали,
А которії найстаршії, такі річі казали:
— Пливемо ми Дніпром за чужим добром,
А своє добро зоставляємо ляхам з Стецьком.
Хоча ж той Стецько і шанує нас,
Подава нам привілеї у добрий час,
Але як обмане, то лиха наберемось.
Що самі усі голісінькі зостанемось.
З чого він нам привілеїв не давав,
Коли не з того, щоб усе повіднімав.
Вернітеся, панове! Чи не провідаємо що!
То козаки то й вертали, усі мовчки мовчали,
До берега привертали, піші в город ступали.
Аж ляхи вже у городі, як пани, панували,
Срібло-злото лічили, між собою ділили.
То козаки то тоді на ляхів наступили,
Усіх було три тисячі, усіх і побили…
А тоді до короля листи писали,
Що хоча вони від його лиха не очекали,
Але від його ляхів лиха діждали.
То король тоді одвітні листи писав,
Що добре вони зробили, що ляхів тих побили.
То тоді то козаки королеві барзо дяковали
І з гетьманом Богданком в поход виступали.
ОЙ З-ЗА ГОРИ ТА З-ЗА КРУЧІ ГОРДЕ ВІЙСЬКО ВИСТУПАЄ
Ой з-за гори та з-за кручі горде військо виступає,
Посамперед Морозенко сивим конем виграває.
Склонив же він головоньку свому коню на гривоньку:
— Бідна ж моя головонька! Се чужая сторононька!
За річкою, за лиманом покопані шанці…
Взяли-взяли Морозенка в неділеньку вранці.
Посадили Морозенка на тесовім стольці,
Зняли-зняли з Морозенка з чересів червонці.
Посадили Морозенка на дубовій лавці,
Зняли-зняли з Морозенка кармазин, сап’янці.
Посадили Морозенка на жовтім пісочку,
Зняли-зняли з Морозенка кроваву сорочку.
Посадили Морозенка на білім ряденці,
Та й вийняли з Морозенка кровавое серце.
Лежить-лежить Морозенко в глибокій могилі…
— Подивись лиш, Морозенку, та на свою Украйну!
— Дивись, не дивись, не побачу, в могилі заплачу!
Буде те, що буде, на долю козачу!
Буде те, що буде й Україна знати,
Як мене, небогу, не лихом, добром поминати.
Який по мені, небозі, помин відправляти.
Осідлайте коня мого, пов’яжіть козацьку зброю,
Нехай біжить в Україну та до свого дому.
ОЙ БУВ В СІЧІ СТАРИЙ СІДИЙ, НА ПРОЗВАНЬЄ ЧАЛИЙ
Ой був в Січі старий сідий, на прозванье Чалий,
Вигодовав сина Саву козакам на славу.
— Та чи бачиш ти, старий Чалий, що син Сава робить?
Де піймає запорожця, то в кайданах водить!
Ще ж не вспів сину Саві трьох слів ісказати,
Ой не могли б сина Саву усі в руки взяти…
Ой був Сава в Немирові в пана на обіді,
Не знав Сава й не відав своєї тяжкої біди.
Ой як крикне та пан Сава на хлопця малого:
— Сідлай, хлопку, сідлай, малий, коня вороного!
Сідлай мені вороного, а собі другого,
Поїдемо оглядімо ми дому нового.
Ой приїздить та пан Сава до нового двора,
Питається челядина, чи все гаразд дома.
— Та гаразд, гаразд, пане Саво, тілько одно страшно:
Виглядають гайдамаки із-за гори часто.
Гаразд, гаразд, батьку Саво, та щось по нас буде,
Що у наших нових домах сизий голуб гуде…
Ой сів Сава на ліжечку та тяжко вздихає,
А Савиха в новій ложі дитину хитає.
Ой сів Сава в кінці стола, розкинув ворожки:
Ой же ж буде козак Гнатко [з] Чорної дорожки.
— Піди, хлопку, піди, малий, та уточи пива,
Ой вип’ємо за здоров’є і за мого сина.
Піди, хлопку, до пивниці та вточи горілки,
Ой вип’ємо за здоров’є і моєї жінки.
Та піди, хлопку, до пивниці та уточи меду,
Ой щось мені трудно-нудно на моєму серденьку.
Ой ще хлопець, іще малий не вернувсь з пивниці, —
Шатається козак Гнатко по новій світлиці.
— Та здоров, здоров, пане Саво! Ой як собі знаєш?
Іздалека гостей маєш, чим їх привітаєш?
— Ой чим я вас, пани-молодці, вже буду вітати?
Ой дав мені Господь сина, буду в куми брати.
— Та коли хотів, пане Саво, нас у куми брати,
Не іти було, гей, до Гарду церкви руйновати.
— Привітаю вас, пани-молодці, вже буду вітати.
— Попрощайся, пане Саво, з дітьми і з жінкою.
Ой кинувся та пан Сава до ясного меча,
Взяли Саву на три списи з-під правого плеча.
Ой кинувся та пан Сава до своєї зброї,
Взяли Саву на три списи та підняли вгору.
— Та коли хотів, пане Саво, довго пановати,
Не йти б було із ляхами нас не здоровати.