Усе це, мабуть, тривало кілька секунд, однак Морґан встиг виконати всі рухи борця в поєдинку з важчим і сильнішим супротивником. Я бачив тільки свого приятеля, і то не завжди виразно. Увесь час лунали його крики і прокльони на тлі оглушливого ревіння, злісного і лютого. Мені ніколи не доводилося чути, щоб такі звуки виривалися з горлянки тварини чи людини.
Я недовго вагався – відкинувши дробовика, побіг на допомогу Морганові, гадаючи, що він потерпає від епілептичного нападу. Не встиг добігти – приятель упав і завмер. Усе стихло. І тут я жахнувся ще дужче, ніж досі, знову побачивши загадкове колихання вівсюга – спершу біля витоптаного місця, де лежав розпростертий Морґан, а тоді далі, поблизу чагарника. Коли вони досягли лісу, я зміг перевести погляд на приятеля. Він був мертвий».
III. І голий може бути в лахмітті
Звівшись, коронер взявся за ріжок простирадла, відкинув його й відкрив голе тіло, що у світлі лойової свічки видавалося глинисто-жовтим. Його покривали великі синювато-чорні плями, очевидно, спричинені крововиливами. Груди й боки мали такий вигляд, ніби їх лупцювали дубцем. По всьому тілі були жахливі рани. Місцями шкіру пошматовано на клоччя. Ставши в головах мерця, коронер розв’язав шовкову хусточку, яка підтримувала щелепу, й відкрив те, що колись було горлом. Декотрі присяжні звелися, щоб придивитись, але зразу ж відвернулися, пожалкувавши за свою цікавість. Свідок Гаркер відступив до відчиненого вікна й вихилився надвір, відчувши нудоту й слабкість. Опустивши хусточку на небіжчикову шию, слідчий відійшов у куток кімнати й із купи одягу став витягати й оглядати одну річ за другою. Всі були пошматовані й зашкарублі від крові. Присяжні відмовилися від докладного огляду. Мабуть, це їх не цікавило. Все це вони вже бачили. Єдиною новою обставиною справи стали Гаркерові показання.
– Панове, – підсумував слідчий, – у нас немає інших свідків. Вам уже пояснили, в чому полягають ваші обов’язки. Якщо не маєте якихось запитань, то можете вийти надвір, щоб обговорити ваше рішення.
Звівся старшина присяжних – високий бородатий шістдесятилітній чолов’яга в грубій одежі.
– У мене тільки одне запитання, пане коронере, – сказав він. – З якої божевільні востаннє втік цей свідок?
– Пане Гаркере, – серйозно і спокійно повторив коронер, – з якої божевільні ви втекли востаннє?
Гаркер знову залився рум’янцем, але нічого не сказав. Семеро присяжних підвелися й урочисто один за одним вийшли з хижки.
– Пане, якщо ви вже припинили мене ображати, – озвався Гаркер, залишившись наодинці з коронером, – то, мабуть, я вже можу йти собі?
– Так.
Гаркер уже був вийшов, але, поклавши руку на клямку, спинився. Професійні звички перебороли почуття власної гідності. Обернувшись, він сказав:
— Я впізнав книжечку, яку ви тримали в руках. Це Морґанів щоденник. Напевно, він вас дуже зацікавив. Ви читали його весь час, поки я свідчив. Чи можна глянути на нього? Читачам буде цікаво...
– Щоденник не фігуруватиме в цій справі, – перебив коронер, ховаючи книжечку в кишеню, – бо всі записи в ньому зроблено перед смертю Г’ю Морґана.
Коли Гаркер вийшов із хижки, присяжні повернулись і стали біля стола, на якому крізь простирадло чітко проступали обриси тіла. Старшина сів біля свічки, видобув із нагрудної кишені олівець та клапоть паперу й старанно вивів вердикт, який, доклавши більших чи менших зусиль, підписали всі присяжні:
«Нами, журі присяжних, встановлено, що останки підлягли смерті від руки гірського лева. Однак дехто з нас вважає, що їх шляк трафив».
IV. Пояснення небіжчика
Нотатки в щоденнику покійного Г’ю Морґана могли б зацікавити науковців принаймні як цінний матеріал для гіпотез. Під час дізнання коронер не розголосив змісту написаного. Очевидно, вирішив, що не варто баламутити присяжних. Дату першого запису неможливо визначити: верх сторінки відірвано. Ось те, що залишилося:
«...бігав, описуючи півколо, весь час тримаючи голову повернутою до центра, раз у раз зупинявся й люто гавкав. Нарешті він чкурнув у кущі. Спершу я думав, що пес сказився, але вдома він поводився як завжди. Хіба що понад міру лащився до мене, побоюючись кари.
Чи може собака бачити носом? Чи можуть запахи подіяти на якусь ділянку мозку так, що в уяві постане зображення джерела цих запахів?
«2 вересня. Вчора вночі я дивився на зірки над гірським хребтом, що на схід від моєї хати, й раптом зауважив, що вони поступово зникають – зліва направо. Кожна згасала на якусь мить, і це ставалося з кількома нараз. Зірки затемнювалися вздовж усього хребта, причому на певній висоті над ним, порівняно невеликій. Таке враження, ніби між мною і ними щось рухалося. Що саме – я не бачив, а зірок було негусто, тому я не міг визначити контури предмета. Брр! Не подобається це мені...»