Далі бракує записів за кілька тижнів – із щоденника вирвано три сторінки.
«27 вересня. Воно вкотре було тут. Щодня знаходжу його сліди. Вчора я знову всю ніч сидів у засідці з дубельтівкою, зарядивши її грубим дробом. Вранці я побачив свіжі сліди – ті самі, що завжди. А я міг би заприсягтися, що не спав. Фактично я майже й не сплю. Це жахливо, нестерпно! Якщо ця дивовижа діється насправді, то я збожеволію. Якщо вона мені привиджується, то я вже збожеволів.
З жовтня. Я не виїду звідси. Воно не вижене мене, о ні! Це мій дім, моя земля. Бог ненавидить боягузів.
5 жовтня. Я вже не витримую. Я запросив Гаркера провести в мене кілька тижнів. Це розсудливий чоловік, і з його поведінки буде видно, чи я втратив глузд.
7 жовтня. Я знайшов розв’язок загадки. Це сталося останньої ночі – раптово, як одкровення. Як просто, як жахливо просто!
Є звуки, яких ми не чуємо. На обох кінцях звукоряду є ноти, що не викликають відголосу струн такого недосконалого інструмента, як людське вухо. Вони або зависокі, або занизькі. Я не раз спостерігав дроздів, що сидять на верхів’ї одного дерева чи й кількох і виспівують на весь голос. І раптом в одну мить, водночас усі знімаються й кудись відлітають. Чому? Не всі вони могли бачити одне одного – заважали гілки та листя. Звичайно ж, верховоду цієї пташиної зграйки теж не всі бачили. Очевидно, пролунав якийсь сигнал на високій ноті, що перекрив усі звуки, якого не сприймає моє вухо. Мені траплялося бачити, як водночас і мовчки відлітають не тільки дрозди, але й інші птахи. Наприклад, перепели по різні боки заростей або й навіть на протилежних схилах пагорба.
Моряки знають, що іноді кити, які вигріваються або жирують на поверхні океану на відстані багатьох миль один від одного – аж дає себе знати кривизна земної кулі, водночас пірнають і всі вмить зникають із очей. Теж подано сигнал, і його звук надто низький, як на слух матроса на топ-мачті та його товаришів на палубі, а тому й не чутний їм. Однак люди відчувають той звук за вібрацією судна – так кам’яні стіни собору вібрують від басових нот органа.
Крім звуків, це властиво й кольорам. На обох кінцях видимого спектра хімік може виявити те, що відоме під назвою «актинічні промені». У цих складників світла теж є кольори, тільки ми їх не бачимо. Людське око – недосконалий інструмент, його діапазон охоплює всього кілька октав «хроматичної гами». Я не божевільний. Є барви, яких ми не можемо бачити.
Допоможи мені, Господи! Масть Клятої Тварюки саме такої барви».
1
Чернетку цього оповідання знайдено серед паперів покійного Лі Бірса. Опубліковано тільки з такими змінами, які автор і сам би зробив, якби взявся переписувати начисто. (Примітна Амброуза Бірса).
2
Цитата з сатиричної поеми «Дунсіада» (1728) англійського поета Александера Поупа (1688–1744).
3
Георг Третій (1738–1820), король Англії, під час правління якого (з 1760 року) з повсталих північноамериканських колоній утворилися Сполучені Штати.
4
Мономанія – патологічна одержимість якоюсь однією ідеєю.
5
Vraisemblance (фр.) – правдоподібність.
Незнайомець
Незнайомець ступив із пітьми в невеликий круг світла навколо нашого пригаслого табірного вогнища й присів на камені.
– Не ви перші обслідуєте цю місцину, – понуро сказав він.
Ніхто з нас не заперечив. Цей чоловік сам був живим доводом сказаного. Не належав до нашого гурту. Мабуть, тинявся десь поблизу, коли ми лаштувалися до ночівлі. А ще неподалік мали б бути його супутники, адже у цих краях неможливо жити й мандрувати самотою. Більш як за тиждень ми бачили, крім самих себе й своїх тварин, лише гримучих змій і рогатих ропух. В арізонській пустелі не виживеш лише з ось такими створіннями, як ті. Треба мати в’ючну худобу, запаси, зброю – загалом спорядження. А ще – товаришів. Не знаючи, що за люди – приятелі цього безцеремонного прибульця, відчувши в його словах нотки чогось схожого на виклик, кожен із нас, шести «джентльменів – шукачів пригод», підхопився й сидів, тримаючи руку на зброї, – відрух, який у той час і на тому місці означав вичікування. Не зважаючи на це, незнайомець знову заговорив – так само неквапно й монотонно, як і досі: