– Цих дарів Божих, сину, – відказав мій найближчий предок з характерною пишномовністю, яка не минулася з віком, – вділено лише на двох. Звичайно, я не байдужий до відблисків голоду у твоїх очах, але...
Батько так і не договорив. Те, що він сприйняв за відблиски, було просто пильним поглядом гіпнотизера. За хвилинку можна було виробляти з ним, що хоч. Ще трохи часу пішло на матір, і нарешті я, скривджений і розгніваний, міг повелівати цими двома.
– Чи знаєте, мій колишній батьку, – спитав я, – що ви й ось ця жінка вже не ті, ким були?
– Певні зміни я помітив, – завагавшись, відповів старий джентльмен. – Це, мабуть, вікове.
– Це не тільки вікові зміни, – пояснив я. – але й видові. Ви з цією леді насправді не люди, а дикі коні. Два жеребці, ворожі один одному.
– Джоне! – вигукнула моя люба матінка. – Невже ти хочеш сказати, що я...
– Пані, – поважно сказав я, дивлячись їй у вічі, – хочу сказати, що ви дикий огир.
Як тільки ці слова злетіли з моїх вуст, вона стала навколішки, сперлася на руки, повернулася задом до чоловіка, пронизливо заіржала й з усієї сили копнула його в гомілку. А за мить і він навкарачки відповз від жінки, водночас небезуспішно відбиваючись ногами. Так само завзято, але менш спритно, бо перешкоджало довге плаття, хвицялася й леді. їхні ноги раз у раз химерно спліталися, ступні час від часу співударялися в повітрі. Батьки пнулися, падали долілиць і лежали, безпорадні, якусь мить. Оговтавшись, знову товкли одне одного. Виливали свою злобу в безсловесному верещанні, наче оскаженілі тварини, якими себе вважали. На всю округу лунав цей жахливий галас. Кружляли коло за колом, удари падали, як блискавиці з хмари над горою. Ці двоє то кидалися вперед, то сахалися назад. Били згори кулаками – незграбно, обома відразу – й тут же падали на всі чотири, ніби не могли втриматися навстоячки. Руками й ногами виривали траву, розкидали камінці. Обличчя, волосся й вбрання запорошені пилюкою, повимащувані кров’ю. Дикий, скажено лютий крик того, що б’є, стогін, харчання й схлипування того, що дістав удар. Такої войовничості, такої мужності ніхто не бачив ані під Ґеттисбергом, ані під Ватерлоо. Доблесть моїх найдорожчих батьків у лиху годину – ось невичерпне джерело моєї гордості й утіхи. А коли все стихло, потовчені, понівечені, закривавлені останки двох смертних засвідчили сумну новину: призвідця цього поєдинку осиротів.
Мене заарештували за те, що спричинив порушення спокою. Мою справу ось уже п’ятнадцять років розглядають у Суді Технічних Подробиць і Тяглості. Адвокат докладає величезних зусиль, щоб її перейняв Суд Провадження Нової Тяжби.
Ось такі мої кілька дослідів у загадковій, незвіданій царині гіпнозу. Чи зумів би якийсь лиходій використати мій досвід, і щоб скоїти щось погане, – цього я не знаю.
Амброуз Ґвіннетт Бірс
/ Ambrose Gwinnett Bierce /
(1842–1913) – американський класик, який вважається прекурсором «чорної літератури» XX сторіччя. Відомий передовсім як майстерний автор короткої прозової форми, Бірс високо цінувався сучасниками і здобув шану наступників, певною мірою вплинувши на подальший розвиток англомовної химерної і готичної літератури. Амброуз Бірс з притаманною йому гостротою і жорсткістю багато пише про свій досвід участі у Громадянській війні, в якій він воював на боці Півночі, що ліг в основу однієї з його найвідоміших збірок «Оповіді про солдатів і цивільних». Не менш відомою збіркою Бірса є «Чи може таке трапитися?», де він творить літературний канон «страшного» і «надприродного».
Життя Бірса важко назвати щасливим: розлучення з дружиною та її смерть, загибель старшого сина на дуелі, смерть молодшого від хвороби, обтяженої алкоголізмом – вочевидь, усе це й надало того особливого трагічного і містичного забарвлення творам Бірса. А загадкове зникнення письменника і його ймовірна смерть у 1913 – на початку 1914 року і досі слугують темою для різних інтерпретацій, які знайшли відображення у творчості таких відомих письменників, як Г. Ф. Лавкрафт «Щось на порозі», Р. Гайнлайн «Втрачений спадок», Роберт Блох «Люблю блондинок» та ін. Місце поховання Амброуза Бірса і досі лишається невідомим.
1
Сухе русло (ісп.).
2
Зарості (ісп.).
3
Матінко Божа (ісп.).