– Господи Боже! Та чи не казав я вам, докторе, що Джаретт приб’є його?! – обізвався Гарпер, коли вони удвох вибралися з натовпу.
– Здається, щось таке ви сказали, – відповів незворушний доктор.
Вони мовчки проминали квартал за кварталом. Проти сірого небесного тла видніли обриси будинків на пагорбах. Вулицею звично котився візок із молоком. Уже вирушив у дорогу листоноша з газетами, невдовзі з пекарні на сцену вийде продавець хліба.
– Я оце подумав, юначе, – сказав Гелберсон, – що ми з вами надто вже довго дихали ранковим повітрям. Таке шкодить здоров’ю, треба змінити оточення. Що скажете про подорож до Європи?
– Коли?
– Та будь-коли. Мабуть, ще не пізно буде відплисти нині, о четвертій дня.
– Зустрінемося на пароплаві, – відповів Гарпер.
V
Минуло сім років. Коли ті самі приятелі балакали, сидячи на лавці в нью-йоркському Медисон-сквері, до них підійшов незнайомець і, поштиво скинувши капелюха, блиснув білим як сніг волоссям. Перед тим він якийсь час нишком і непомітно спостерігав за ними.
– Вибачайте, панове, – озвався він. – Якщо вб’єш людину тим, що воскрес, тоді поміняйся одежею з убитим і втікай, щойно випаде нагода.
Приятелі багатозначно перезирнулися. їх розвеселила ця тирада. Приязно глянувши в незнайомцеві очі, Гелберсон відповів:
– Я завжди так гадав. Цілком згоджуюся з вами щодо переваги...
Він раптом затнувся й сполотнів. Роззявивши рота й тремтячи, доктор витріщався на співрозмовника.
– Еге! – сказав той. – Бачу, вам зле, лікарю. Якщо не можете уздоровитися самотужки5, то зарадить доктор Гарпер. Не сумніваюся.
– Хто ви такий, хай вам біс? – грубо спитав Гарпер.
Невідомий підійшов впритул до двох медиків, нахилився й шепнув:
– Інколи я зву себе Джареттом. Охоче зізнаюся вам, як давнім приятелям, що насправді я доктор Вільям Манчер.
Почувши ці слова, Гарпер зірвався на ноги.
– Манчер! – вигукнув він.
– Їй-бо, це він! – підтвердив Гелберсон.
– Так, – злегка всміхнувшись, докинув третій медик, – це він. Безперечно.
Він замовк, ніби намагаючись щось пригадати, натомість замугикав модну пісеньку. Очевидно забув про Гелберсона та Гарпера.
– Манчере, – сказав найстарший із трійці, – розкажіть нам, що сталося тої ночі... з Джареттом. Пригадуєте?
– Ага, з Джареттом, – відповів Манчер. – Дивно, що ви не знаєте... я ж про це часто розповідаю. Еге ж, він говорив сам до себе, і я зрозумів, що це з великого переляку. І я не встояв перед спокусою зобразити воскресіння й потішитися з цього боягуза. Ніяк не міг встояти. Ото й піддався спокусі. Я ж не знав, що він сприйме це аж так серйозно. Ані не гадав. А тоді... нелегко було помінятися з ним місцями... А тоді... ви ж мене не випускали надвір, трясця вам у печінку!!!
Його останні слова забарвила така страшна лють, що два приятелі позадкували.
– Ми? Але ж... – затнувся Гелберсон, втративши самовладання. – Але ж ми не маємо нічого спільного... з цією справою.
– Хіба ви не медики Геллборн і Шарпер6? – спитав, сміючись, Манчер.
– Моє прізвище Гелберсон, а цього джентльмена звуть Гарпером, – відповів найстарший із трьох, якому сміх додав певності. – Але ми вже не медики. Ми... та пропади воно пропадом... Ми гравці, друже.
І це була правда.
– Гарна професія... Чудова. Ага. До слова. Сподіваюся, Шарпер як порядний співучасник розрахувався за Джаретта, що програв заклад. Атож, це порядний і достойний фах... – задумливо повторив він, покидаючи приятелів. – Натомість я й далі тримаюся свого. Я головний лікар психіатричної клініки в Блумінґдейлі. До моїх обов’язків належить лікування хворого директора клініки.
⥈
Людина і змія
«Се єсть віри годнеє свідочство, подпертеє стількома самовидцями, що ні один мудрий і учений муж не одмовить того, же око змія має макгнетичнії свойствія. Аще хто ся поддасть зову ока, той ся притягне до змія против свої волі і марно погибне од укусу сеї тварі».
І
У шлафроку й капцях Гаркер Брейтон вигідно простягся на канапі. Прочитавши це місце у книжці давнього письменника Моррістера «Дива науки7», він усміхнувся. «Тут хіба з одного дивно, – пробурчав собі під ніс, – що за часів Моррістера мудрі й учені мужі вірили в таку нісенітницю. Тепер навіть неуки не ймуть віри цим вигадкам».