Выбрать главу

Трохи згодом у Сміта почалися проблеми зі здоров’ям, і наступні вісім років його творчий процес був доволі переривчастим. Як згодом він зізнався Авґустові Дерлету2, у той період його спіткали нервовий зрив, депресія та початкова стадія туберкульозу. Останній діагноз поставили місцеві лікарі, але він, зрештою, не підтвердився. Достеменно невідомо, що саме спричинило Смітову недугу. Подібний занепад здоров’я приблизно в той самий період переживав і Лавкрафт. Але попри всі незгоди, саме в той час Кларк Ештон Сміт створив свої найкращі поезії. У 1918 році побачила світ невеличка збірка Odes and Sonnets («Оди та сонети»). Сміт починає листування з літературними діячами, які згодом увійдуть до кола кореспондентів Говарда Філіпса Лавкрафта; однак Сміт познайомився з усіма ними раніше. Серед цих діячів були, зокрема, поет Семюел Лавмен і книговидавець Джордж Кірк. 

У 1920 році Сміт написав білим віршем знамениту поему The Hashish Eater, or The Apocalypse of Evil («Поїдач гашишу, або Апокаліпсис зла»), що вийшла друком у збірці Ebony and Crystaclass="underline" Poems in Verse and Prose («Ебен і кришталь: Поеми віршовані та прозові».) У 1922 році Сміт отримав листа від Лавкрафта, в якому той захоплено відгукувався про Смітову поему, називаючи її «найвеличнішою оргією уяви в усій англомовній літературі», і з якого почалася їхня дружба та листування, що тривали п’ятнадцять років, до самої Лавкрафтової смерті. Свої листи до Сміта Лавкрафт підписував як Ейч-Пі-Ел (себто ініціалами — H. P. L.), а для Сміта вигадав прізвисько Кларкеш-Тон і часто використовував його у листах. Листування і творча співпраця цих двох авторів були надзвичайно плідними. Сміт і Лавкрафт запозичували один в одного вигадані топоніми та імена чужинських богів і використовували їх у власних творах, причому Смітове тлумачення Лавкрафтової тематики здебільшого було настільки оригінальним, що дістало жартівливу назву «Clark Ashton Smythos» (себто «міфи Кларка Ештона Cміта», на противагу визначенню «Cthulhu Mythos», «міфам Ктулху» — міжавторському літературному циклу, започаткованому Г. Ф. Лавкрафтом і згодом суттєво доповненому його послідовниками). Сміт розширив пантеон Великих Древніх, додавши до нього низку своїх божеств, серед яких найвідомішим є бог Тсатоґґуа; долучив до магічних книг «міфів Ктулху» гримуар під назвою «Книга Ейбона» і трактат «Пергаменти Пнома», а також чимало топонімів і персонажів. 

Прикметним є той факт, що саме Кларк Ештон Сміт познайомив Лавкрафта з Дональдом Вандрі — редактором, письменником-фантастом, поетом і активним дописувачем Weird Tales, який згодом, разом з Авґустом Дерлетом, стане співзасновником видавництва Arkham House, поставивши собі за мету зберегти та опублікувати доробок Лавкрафта. З огляду на це цілком можна стверджувати, що не Сміт став одним із кола Лавкрафтових кореспондентів, а навпаки, саме Лавкрафт долучився до кола Смітового листування. 

У 1925 році Кларк Ештон опублікував збірку віршів Sandalwood («Сандалове дерево»), друк якої частково профінансував Дональд Вандрі. У той період Сміт майже не писав оповідань, за винятком хіба невеличких літературних віньєток і віршів у прозі. 

Більшу частину життя Сміт бідував і, щоб забезпечити себе та своїх батьків, часто мусив заробляти на життя важкою фізичною працею: збирав фрукти, садівникував, рубав дрова, копав криниці, а ще, бувши вправним кухарем і виноробом, виготовляв різні сорти вин. Іноді підробляв журналістикою, вів одну з колонок місцевого часопису Auburn Journal і бувало працював у ньому як нічний редактор. Епіграми, які Сміт написав для цього часопису, вийшли друком 1990 року у вигляді окремої книжки під назвою The Devil’s notebook (упорядник — Дональд Сідні Фраєр). 

У першій половині 1920-х років Сміт самотужки вивчив французьку й написав цією мовою чимало віршів, а також перекладав англійською поезії Бодлера. 

А ще 1925 року Кларк Ештон Сміт, дослухавшись до поради Лавкрафта, написав те, що назвав своїм «першим химерним оповіданням» — Abominations of Yondo («Скверна Йондо»). 

У 1927 році Сміт за порадою своєї подруги, Женев’єви Саллі, вперше побував неподалік перевалу Доннера у горах Сьєрра-Невада та оглянув розташовану там мальовничу місцевість під назвою Кратер-Рідж, яка справила на нього неабияке враження і згодом стала тлом одного з його найвідоміших оповідань — The City of the Singing Flame («Місто Співочого Полум’я»). Саме тоді Женев’єва Саллі переконала Сміта взятися до написання оповідань, адже це заняття, на її думку, могло принести більші прибутки, аніж поезія.