[201] Каданс (від іт. Cadenza) — заключний гармонійний зворот, який надає музичній будові завершеності.
[202] Пеан — хорова пісня-молитва давньогрецької лірики. Первісно пеанами слугували гімни на честь Аполлона як бога-цілителя, який і сам іноді називався Пеаном. Переносно пеан — хвалебна пісня, славень.
[203] Мангонель, або требушет, або требюше (спотворене грец. монанкон — «однорукий»; від фр. trébuchet — «вага з коромислом») — метальна машина, що використовувалась у середньовіччі для руйнування оборонних мурів або щоб перекидати снаряди через них. Мангонель з противагою та довгим рухомим важелем діяв за принципом пращі і міг з великою швидкістю метати важкі снаряди у фортифікації ворога.
[204] Ґоліят (Голіаф) — філістимлянський воїн велетенського зросту та надзвичайної сили, який згадується у Старому Заповіті. Був переможений у двобої та обезголовлений молодим Давидом, майбутнім царем Юдеї та Ізраїлю.
[205] Цікавим є той факт, що цей самий ґарґуйль фігурує ще й в іншому оповіданні Кларка Ештона Сміта, яке називається «The Maker of Gargoyles» («Творець ґарґуйлів»).
[206] Щипець — в архітектурі — верхня частина стіни, зазвичай трикутної форми, обмежена схилами даху. Відрізняється від фронтону тим, що не відокремлений знизу горизонтальною тягою чи піддашком. Поширений елемент готичних кафедральних соборів.
[207] Аполіон — грецька назва Абаддона — демона загибелі, князя пекла, уособлення смерті та хаосу.
[208] Човник — деталь ткацького верстата, що прокладає утокову нитку між нитками основи. Під час ткання переміщається туди і назад від крайки до крайки вироблюваної тканини.
[209] Себто, до поближнього некрополя.
[210] Консорт — королева, яка має монарший титул, але не є правителькою, себто не має владних повноважень монарха (королева-консорт), а також чоловік королеви, який не є монархом (принц-консорт).
[211] Ахернар — найяскравіша зоря в сузір’ї Ерідан і дев’ята за яскравістю зоря нічного неба. Розташована над Південною півкулею Землі. Назва зорі походить від арабського ākhir annahr, що означає «кінець річки».
[212] Портик (від лат. porticus — «крита галерея») — в античній архітектурі — розміщена перед входом до будівлі галерея з відкритою колонадою.
[213] Амарант або щириця — рід рослин родини щирицевих із дрібними квітами, зібраними в густі суцвіття. Амарантовий колір — асичений червоно-фіолетовий, як суцвіття названої рослини.
[214] Про́ва — ніс судна.
[215] Адипоцир, також трупний віск, жировіск або могильний віск (англ. Adipocere) — жирова речовина, на яку перетворюються деякі трупи внаслідок анаеробного бактеріального гідролізу у жирових тканинах.
[216] Гуль — в арабській доісламській міфології — чудовисько або демон, перевертень, якого пов’язують із цвинтарями і якому приписують схильність до поїдання мертвеччини та розграбування могил. За переказами, гулі мешкають на цвинтарях, у пустелях, печерах та інших безлюдних місцях і можуть нападати на самотніх подорожніх та поїдати їх. Зокрема, Г. Ф. Лавкрафт використав образ гулів у своєму оповіданні «Натура для Пікмана» (1926) (у якому згадує, до речі, й творчість Кларка Ештона Сміта) та в повісті «Сновидні пошуки незвіданого Кадата» (1927).
[217] Дромадер або дромедар — одногорбий верблюд. Поширений в багатьох регіонах Азії і Африки як домашня тварина для перевезення вантажів або верхової їзди.
[218] Некрофагія (від грец. nekros — «мертвий» та phago — «поїдати», «пожирати») — поїдання трупів тварин або людей.
[219] Ієрофант — посвятитель, той, хто приводить вірян до того, що вважається святинею. Є тлумачем священних містерій і верховним жерцем. Тут це слово вживається радше на позначення вузького кола жерців, посвячених у таємниці божества.
[220] Ім’я персонажа перегукується з назвою Ут-Нарґаї, яку Г. Ф. Лавкрафт дав долині в країні снів із творів свого «сновидного циклу».
[221] В оригіналі — eidolon — слово, що означає «ідол», «подоба», «подобизна», «двійник», а також уживається в значенні «привид», «фантом». Давні греки позначали цим словом духо- вний образ живої чи мертвої людини, а також безплотний дух, примару загалом.
[222] Му — леґендарний зниклий континент. Є альтернативною назвою Атлантиди, яку запропонував Оґюст Ле-Плонжон (1825–1908) — археолог і фотограф, один із перших дослідників доколумбових цивілізацій Америки.
[223] Посейдоніс — останній острів затонулої Атлантиди. Кларк Ештон Сміт зробив його місцем дії циклу своїх оповідань «Оповіді про Атлантиду», частина з яких увійшла до цієї книжки.