Міжнародний олімпійський комітет із радістю брав участь у цьому фарсі, безумовно, маючи власну тривалу й темну історію. Наприклад, після тріумфу Олімпіади в Берліні наступні Ігри планували провести в інших фашистських столицях: Токіо в 1940-му та Римі в 1944-му[81]. Президент МОК Томас Бах відкидав протести, заявляючи, що іноземні лідери, які виступають проти Сочі, «змішують політику зі спортом», абсолютно ігноруючи той факт, що продаж диктатурі величезної платформи для пропаганди та корупції також є «грою в політику». За сумнівною логікою Баха, МОК мав би з радістю нагородити Олімпіадою Північну Корею, якщо прибутки будуть достатніми, а рахунки сплачуватимуть одразу.
Я знав, що Путін не стоятиме осторонь, коли його маріонетка Янукович утік з України. 24 лютого в статті для французької газети «Ле Монд» я попереджав: «Якщо Путін не зможе тримати в кулаці всю Україну, він піде на її розкол. Керовані Кремлем проросійськи налаштовані регіони на кшталт Криму вже давно говорили про «незалежність», що в кращих орвеллівських традиціях означало зовсім протилежне — утрату свободи в межах путінського нео-СРСР»[82].
Коли у 2013 році Асад і Путін весело станцювали вальс, перетнувши червону лінію стримування, яку Обама накреслив у Сирії, я попереджав, що за цими подіями пильно стежать справжні й потенційні диктатори від Каракаса до Тегерана та Пхеньяна. Чи протистоятиме Захід агресії проти суверенної держави заради збереження «регіонального впливу»? Чи адміністрація Обами, зокрема, знайде в собі сміливість дотриматися своїх обіцянок, коли їй кинули виклик? Хоч там були й інші чинники, я переконаний, що Сирія додала Путіну впевненості, щоб отримати відповіді на ці запитання. Адже він перетворив Росію на поліцейську державу, а Україна, яку Путін називав «Малоросією», була наступною в його списку завоювань. Це здавалося мені очевидним, особливо враховуючи багато паралелей із Берлінською Олімпіадою-1936.
Путін хотів, аби Олімпіада в Сочі стала його миттю слави, поставивши його на один щабель із російським імператором Петром Великим. Його улюблене з радянських часів літнє курортне місто мало перетворитися на міжнародну перлину так само, як колись на столицю імперії практично з нуля перетворився Санкт-Петербург. Путін також сподівався піднести патріотичну гордість росіян, подавши їм із товстим куснем житнього хліба великий цирк. Така помилка виникає, коли деспот, перебуваючи при владі надто довго, починає плутати себе з державою. За відсутності механізмів зворотного зв’язку з боку вільних ЗМІ, а також справжніх виборів він починає вірити, що його власна слава є славою країни, що речі, які роблять щасливим його, ощасливлюють також увесь народ.
При цьому між Сочі-2014, Літніми Олімпійськими іграми в Москві в 1980-му та Пекіні у 2008-му є різниця. У двох більш ранніх випадках машина авторитарної пропаганди працювала на просування досягнень країни та системи. Її завданням було прославлення комунізму, тоталітаризму, переваг системи та спортсменів, нею породжених. Ніхто вже не пам’ятає, хто був головою держави під час Ігор у Пекіні, і лише дехто може пригадати Леоніда Брежнєва в Москві. Тоді як голова Національного олімпійського комітету Росії ніколи не з’являвся на телебаченні або ще десь, як і директор Ігор у Сочі. Ні, сочинське дійство чітко було пов’язане з амбіціями та зарозумілістю однієї всюдисущої людини, що значною мірою нагадувало Літню Олімпіаду в Берліні в 1936-му.
Тут я зроблю невеличку паузу, бо, вимовляючи ці слова, мені часто доводилося бачити, як інтерв’юери й різні експерти закочують очі. Фраза «Але ж Путін — не Гітлер!» готова зірватися з їхніх вуст іще до того, як я вимовлю слово «Берлін»[83]. Це якийсь дивний і небезпечний варіант історичного нерозуміння, коли ледь не кожне згадування Гітлера чи нацистів сьогодні ритуально підіймають на глум, починаючи з професійних журналістів і закінчуючи анонімними користувачами соціальних мереж. Складається враження, що повільне та публічне переродження німецького політика-популіста в найганебнішого монстра в історії не мало жодного раціонального підґрунтя.
Я дуже чітко розумію небезпеки порівняння чогось поганого з нацистами чи Гітлером, усього репресивного — з фашизмом або кожного акту умиротворення — з Мюнхенською угодою. Зловживання таким порівнянням призводить до тривіалізації та втрати первинного значення. Такі слова, як «геноцид» та «Голокост», слід залишати для дуже особливих моментів, а не вживати їх наліво й направо заради красного слівця. Вони є суттю заповіту «Ніколи знову» і забувати їх не можна. Саме тому так важливо, що президент Обама протягом семи років ніяк не виконає обіцянку своєї передвиборчої кампанії-2008 визнати геноцид вірмен. Як ми можемо боротися проти багатьох проявів зла, наявних у нашому світі сьогодні, якщо не насмілюємося зустрітися віч-на-віч зі злом, чиї привиди нараховують уже століття? Тому ми повинні бути достатньо чесними й хоробрими, щоб називати зло його справжнім іменем, особливо матір усіх геноцидів XX століття.
81
Ці Ігри були скасовані через початок Другої світової війни. Наступна Олімпіада відбулася в Лондоні в 1948 році.
83
Мій помічник Міґ Ґрінґард почав називати це «гітлерівським закочуванням очей», коли я давав численні інтерв’ю до та під час Ігор у Сочі. Він також помітив, що закочування очей під час цих порівнянь майже припинилося, коли Путін анексував Крим, як я й попереджав.