Постачання оборонного військового озброєння у квітні й травні могло б попередити вторгнення, яке ще тільки починалося, або хоча б суттєво збільшити його вартість, таким чином зробивши російську громадськість чинником процесу прийняття рішень Кремлем. На жаль, тих, хто, як і я, закликав надати таку допомогу в той час, називали розпалювачами війни, а творці політики знову шукали діалогу з Путіним. Та війна все одно почалася, як це завжди буває в умовах загальної слабкості й відсутності адекватного стримування.
Як один із піонерів цієї аналогії та загрозливих паралелей, я відчуваю іронію долі в тому, як швидко порівняння Путіна з Гітлером у пресі почали сприймати не як скандал, а як кліше. Безумовно, путінська зарозумілість і мовлення все більше й більше нагадували Гітлера, як і винагороди, які він здобував із їхньою допомогою. За це Путін може подякувати надлишку сьогодні при владі чемберленів і відсутності на горизонті черчиллів. Війна випливає зі слабкості, а не із сили.
Поки Путін колекціонує свої тріумфи без спротиву, поки це вдається йому легко, він здобуває все більше підтримки. Він захопив Крим майже без єдиного пострілу. Він наводнив Східну Україну своїми військовими, найманцями та зброєю, тоді як Європа лише тремтіла. Олігархи, які могли б натиснути на Путіна на початку його української авантюри, тепер є фінансистами війни без можливості елегантного виходу. Було вже спалено стільки мостів, що точок тиску на Кремль тепер значно важче дістатися.
Ганебний провал двох мирних угод, підписаних у Мінську, довів, що лідери вільного світу просто відмовляються визнати, що з Путіним не можна домовлятися, як вони роблять це між собою. Тут немає взаємовигідної справи, як зазвичай. Він експлуатує та порушує будь-яку домовленість і не відчуває жодних зобов’язань дотримуватися норм права або прав людини всередині чи ззовні Росії. Путін — це безнадійно, і Росія також буде безнадійною, поки він не піде. Із самого початку було помилкою поводитися з Путіним так само, як із будь-яким іншим лідером держави, але тепер виправдань більше немає.
Путін не забереться сам і не буде викинутий з України, допоки переконливі загрози його владі не призведуть до розколу серед його еліти й радників. Наразі вони просто не мають жодного стимулу ставати проти нього. Путін захищає їх і їхні активи, тоді як вільний світ, у якому їм так подобається жити, не зробив жодного кроку, який міг би нарешті змусити їх обирати між своїми статками та Путіним. Зміна цих розрахунків є єдиним невійськовим способом захистити Україну й будь-яку іншу державу, куди Путін надумає вдертися в пошуках нових ворогів, щоб згодувати їх пропагандистській машині, на якій тримається його влада всередині країни.
Обама ж та європейські лідери все ще намагаються грати за правилами, навіть після того, як Путін роздер збірку цих правил і кинув шматки їм в обличчя. Запровадження санкцій проти кількох його політичних приспішників сприймається вже неначе жарт, і кремлівські еліти мають повне право з нього сміятися. Треба нарешті взяти на озброєння фразу з книги під дуже вдалою назвою «Уся президентська рать» — «Слідуй за грошима!». Потрібно запровадити санкції проти еліт, які підтримують Путіна, узятися за родичів, яких вони використовують, щоб приховати свої активи за кордоном, та почати ретельно перевіряти їхні компанії. Путінські олігархи відкрито підтримують адміністрацію, яка безпосередньо спонсорує терористів в Україні. Безумовно, існують способи взятися за них та їхні активи. Якщо навіть нині чинних законів недостатньо, щоб зайнятися цими мільярдерами-вбивцями, які сприяють небезпечному режиму, треба написати нові. Причому зробити це невідкладно.
Російські військові командири, які виконують путінські накази, зовсім не дурні. Вони чудово розуміють, що НАТО спостерігає за їхніми діями й може рознести їх на шматки вмить. Вони покладаються лише на путінську ауру непереможності, яка зростає кожного дня, коли Захід відмовляється надати Україні військову підтримку. Необхідно дати цим командирам зрозуміти, що вони протистоять величезній моці, що вони серйозно ризикують власним життям, що вони можуть бути й будуть заарештовані та підуть під трибунал. І щоб зробити це переконливою загрозою, потрібна негайна військова допомога Україні, якщо не наземна інтервенція, якої так прагнуть уникнути всі, окрім Путіна. Якщо держави НАТО й далі відмовлятимуться надіслати в Україну летальну зброю, це буде лише черговим зеленим світлом для Путіна.