Альянси, суперництва та різні варіанти реальної політики існували десятки років. З обох боків велику роль відігравали окремі особистості, від Рональда Рейгана та Маргарет Тетчер до Леха Валенси й Папи Івана Павла II, а також Михайла Горбачова, що випустив на волю сили, які не зумів контролювати. Основна ж тема була водночас простою та правдивою: Холодна війна точилася між добром і злом. Не менш важливо, що це було не якесь філософське питання, а справжня битва, варта боротьби. Суспільство підтримало зусилля цих видатних лідерів, а також боротьбу й принципи, які за нею стояли.
Отже, Стіна впала, і світ зітхнув із превеликим полегшенням. Війна, яка тривала протягом кількох поколінь, нарешті закінчилася. Загроза ядерного знищення, яка висіла над головами всіх нас, добігала кінця. Але за перемоги, хай і такі великі, зазвичай доводиться платити, навіть якщо ця платня полягає в ослабленні пильності переможця. Не було ані комісій з оприлюднення правди про комунізм, ані судових переслідувань чи покарань за страшні злочини соціалістичного режиму. КДБ змінив свою назву, але не змінив своєї суті.
І, звичайно ж, самозаспокоєння Заходу породило всіх його подальших ворогів, не лише Путіна. Нинішні диктатури мають те, про що СРСР навряд чи міг мріяти: легкий доступ до світових ринків, що фінансує репресії всередині країни. Причому це стосується не лише нафтових країн, таких як Росія, Іран і Венесуела, але й промислових також. Ідея про те, що вільний світ скористається взаємодією, щоб отримати важелі впливу на диктаторів щодо порушення прав людини, зазнала фіаско через неочікувану активність авторитарних держав. Адже вони готові експлуатувати цю взаємодію на повну, без жодних вагань, тоді як вільному світу рішучості часто бракує.
Політика економічної взаємодії дала диктатурам значно більше, ніж споживачів нафти, яку вони видобувають, та айфонів, які вони збирають. Сьогодні вони використовують Інтерпол, щоб переслідувати дисидентів за кордоном. Вони спонсорують або створюють політичні партії та неурядові організації, щоб лобіювати свої інтереси. Вони публікують у «Нью-Йорк Таймс» статті, повні лицемірних закликів до миру й гармонії. І все це вони роблять за одночасного придушення незгодних усередині країни, яке стало значно сильнішим, ніж будь-коли раніше. Ось вам взаємодія як вулиця з одностороннім рухом. Ось вам взаємодія як умиротворення. Це є нічим іншим, як провалом лідерства в просто-таки трагічному масштабі.
Навіть найкращі ідеали й традиції можуть утратити фокус після радикальної зміни обставин. Символи ж допомагають нам знайти цей фокус, залишаючи нас вразливими, коли вони зникають. Американська експедиція на Місяць не стала б такою надзвичайною подією, якби не її конкретна цінність. Джон Ф. Кеннеді вчасно зрозумів, що вона може стати символом американського прогресу, виклику та, звичайно ж, переваги над СРСР.
Завдяки змаганню у сфері космічних досліджень з’явилося ціле покоління нових технологій, які згодом уможливили перехід американської промислової потужності до комп’ютерної ери. Але невдовзі після цього приголомшливого досягнення інтерес до космічних досліджень суттєво зменшився. Символ зник, і жодна людина вже не гуляла по Місяцю з часів Юджина Сернана в грудні 1972-го. Символ виклику, символ прогресу сплутали з викликом як таким. Коли Місяць був досягнутий, великий пошук, який він уособлював, швидко забули. Як і історія Гітлера й Сталіна, висадка людини на Місяць сьогодні переважно сприймається неначе міф.
Звичайно, Берлінська стіна була більш ніж символом. Вона в буквальному сенсі розділяла це місто та уособлювала поділ між вільним та невільним світами. Коли вона впала, було легко забути, що ці два світи все ще існували, навіть попри відсутність Стіни. Зник символ, і те, що він уособлював, забули. Зло раптом втратило знайому форму. Проте, як навчили нас події 11 вересня, небезпеки є реальними, навіть якщо лінії фронту й нечіткі. На зміну альянсам, що поставали на історії та цінностях, прийшли альянси зручності. Це стало природним наслідком більш ніж двадцяти років ставлення до всіх як до потенційних друзів, практики, що заохочує ворогів і збиває з пантелику справжніх союзників.
Але вороги все ж існують, визнаємо ми це чи ні. Вони є ворогами того, що обстоюють Америка й решта вільного світу. Чи це Путін, чи ІДІЛ, ці сили просто неможливо перемогти шляхом взаємодії. Перемога над ними вимагає єднання, прийняття рішень, а також принципів, що допомогли виграти Холодну війну. Говорячи шаховими термінами, наші великі попередники двадцять пять років тому залишили нам виграшну позицію. Вони дали нам інструменти повалення диктаторів і показали, як ними користуватися. А ми закинули ці інструменти й забули засвоєні колись уроки. Настав час відновити їх у пам’яті.