Проте вголос він лише вигукнув:
— Он як!
Дівчина байдуже глянула на нього й знову почала писати щось у записнику. Роджер повернувся до неї спиною.
Машина чекала біля під’їзду. В ресторані на Енглсі було замовлено столик. Мабуть, щоб подолати почуття розчарування, найкраще — подивитися цьому розчаруванню просто в очі й у такий спосіб змусити його розвіятись. Роджер сів
у машину і, обережно ведучи її. лабіринтом сільських путівців добрався до центру Енглсі, де стояв ресторан. Столик ще не було зайнято. Небагатослівно вибачившись за те, що приїхав один, а не вдвох, Роджер сів і неквапливо перемолов зубами найдорожчі й найвишуканіше страви, що їх міг запропонувати ресторан. Він примусив себе зосередитись на процесі споживання страв і напоїв і не просто ковтав їх, а займався тим, що позначають неперекладним французьким словом dégustation (Дегустація (франц.)). Плоди авокадо й креветки, палтус, яловичина по-фламандськи, сир і селера — і до всього цього відповідні вина. Під кінець добрий коньяк з кавою і невелика, але пречудова сигара.
Знищуючи все це, Роджер час від часу поглядав на порожній стілець навпроти. Хтось би мав сидіти на ньому, але не Райанон. Тепер він зрозумів, що взяв не той слід. Гіркоти на душі не було. Просто все це безглуздо — безпідставна мрія, породжена грою уяви, розтривоженої здержливістю й самотністю, та ще відірваним від реальності життям. Коли він проходив голим гірським схилом або самотньо сидів у квартирці, що її місіс Опора Джонс здавала відпускникам, будь-яке сексуальне життя,— як усяке інше,— здавалось йому далеким і недосяжним. Але ось тут, на рівній землі, коли навколо вечеряли люди, схожі на будівельних підрядчиків і оптових торговців рибою, двічі по два давало чотири. Райанон! З таким самим успіхом вій міг забажати, щоб воскресла Клеопатра.
З баластом їжі й питва в шлунку він перевальцем вийшов з ресторану, сів у машину й спокійно поїхав до Лланкрвіса. Герет, очевидно, щойно повернувся з десятигодинного рейсу. Під’їхавши до будиночка місіс Опори Джонс і вимкнувши мотор, Роджер раптом згадав, як Герет рівним і байдужим топом сказав йому тоді: «Нехай щастить».
Нехай же щастить і тобі, Перете. Посунься, я зараз приєднаюся до тебе на отому відкритому всім вітрам пасмі горбів. Я теж буду орлом, як і ти, і житиму на купі паліччя, і забуду, що колись був людиною.
Забуду, забуду, забуду.
Наступного ранку, йдучи о восьмій годині схилом угору на роботу, Роджер побився сам із собою об заклад, що Герет навіть не спитає, як він провів учорашній вечір. Він поста-
вив уявні десять тисяч фунтів на те, що Герет взагалі нічого не скаже з цього приводу. І, звичайно, виграв. Це якоюсь мірою прислужилося до того, що він відчув себе впевненіше. Небалакучість горбаня, його чудесна послідовність, з якою він відмовився підтримувати будь-які стосунки поза сферою автобуса й пов’язаних з цим турбот, були зручними, заспокоювали.
Вони прогуркотіли вниз о восьмій п’ятнадцять, потім о десятій тридцять нагору, а тоді Роджер вибачився й сказав, що зустрінеться з Геретом у місті. Йому треба повернути взяту напрокат машину. Герет кивнув головою. Навіть тепер він не виявив ніякої цікавості щодо того, як Роджер скористався своїм дозвіллям.
Вночі пройшов дощ, повітря було свіже й прохолодне, неначе очищене цим лагідним дощем. Сонце холодно світило над заспокоєним морем. Вже майже настала зима. Приморозків ще не було, але Роджер відчував у повітрі їхнє наближення.
Взята напрокат дорога машина була такою ж свіжою й блискучою, як і весь світ того ранку. ї водночас вона здавалася жалюгідною й непотрібною, як наречена, покинута женихом біля вівтаря. Не даючи собі часу на роздуми, Роджер сів у машину й завів мотор. Потім відпустив гальма, і вона легко покотила вперед і вниз. Спочатку він їхав на третій швидкості, а коли дорога стала крутішою, перейшов на другу. Як же добре він знав цю дорогу — довіку її пам’ятатиме! Кожний її поворот, кожний вигин. Він вивчив її крізь підметки своїх черевиків, крокуючи вперед і назад по автобусу.
Свіже вранішнє повітря так і спокушало Роджера опустити скло. Вій зняв з керма праву руку й почав крутити ручку, одночасно повертаючи машину праворуч між високих кам’яних мурів. Отут воно й сталося. Передок машини провалився вниз і перехнябився, кермо шалено крутнулось і мало не випорснуло з лівої руки Роджера.; Машина застрибала, наче моторний човен на високій хвилі, відкидаючи Роджера ліворуч, на місце пасажира. Відсмикнувши руку від ручки, якого опускав скло, Роджер блискавично вхопився за кермо обома руками, але навіть за ці пів секунди машину ще більше повело вбік. Немов крізь туман, він на мить побачив, як попереду, підскакуючи, котиться вниз автомобільне колесо, потім машина люто вдарилась передком у придорожній мур. Крило геть зім’ялося. Заскреготів метал, тручись об бруківку. Роджера кілька разів кинуло з боку в бік. Камінь, що стирчав з муру, всунувся прямісінько у ліве вікно, засипавши місце для пасажира битим триплексом. Після цього машина зупинилась.
Роджер, якого бив дрож, виліз із неї. В голові була лише одна думка: жаль, що в нього немає при собі фляжки з коньяком. Обійшовши машину спереду, він зразу ж побачив, що пошкодження не дуже значні. Але ремонт влетить у добру суму. Ліва частина передка являла собою суцільне місиво. Фару з того боку доведеться поставити нову, зім’яте крило треба буде вирівняти, зарихтувати кілька глибоких подряпин і прим’ятин на дверцятах. Розбите скло легко замінити, але велика дірка із зубчастими краями й усі оті скалки, схожі на прикраси з напівкоштовного каміння для оздоблення суконь і розкидані скрізь, створювали жахливу картину. Він глянув уперед. Колесо, підстрибуючи, все ще котилося вниз. Коли він упіймав його поглядом, воно саме вискочило на вузький тротуар перед будинками. Аварія сталася біля околиці іншого селища, трохи нижче Лланкрвіса. Роджеру не хотілося й думати, що з ним було б, якби колесо злетіло тоді, коли він ще їхав Лланкрвісом.
Поки він так стояв і дивився, колесо котилося тротуаром попід низькою стіною, за якою тулилися крихітні палісадники. Потім воно, очевидно, наскочило на якусь перешкоду — можливо, на камінець чи покинуту дитячу іграшку, бо високо підстрибнуло, змінило напрямок руху і з швидкістю, мабуть, миль сорок на годину помчало прямісінько до універсальної крамниці й пошти.
Роджер хотів крикнути, замахати руками, але все сталося так блискавично, що він не встиг нічого зробити. До дверей крамниці вело дві сходинки. Колесо вискочило на них. Знизу до половини двері були дерев’яні, а вище — скляні. Сходинки трохи затримали рух колеса, і воно вдарилось у дерев’яну частину дверей. То було щастя помер один. Щастя номер два полягало в тому, що в дверях ніхто не стояв, не виходив і не входив. На мить Роджер уявив, як колесо з розгону вбиває дитину або пенсіонера, що ледве тримається на ногах від старості, і йому стало моторошно. Але одразу зрозумів, що такого не станеться. Колесо вдарилося у дерев’яну частішу дверей і відскочило назад, скло вгорі від удару розлетілось на друзки й посипалося на сходинки. Після цього колесо спокійно вдяглося у водостічній канаві, невинно відбиваючи небо в блискучому металі ковпака.
Роджер на неслухняних ногах помчав униз. Він біг сільською вулицею, а двері обабіч відчинялись, і з них визирали жінки, запнуті хусточками. Він не затримувався, щоб дивитися, що написано на їхніх обличчях, але відчував, що на нього поглядають несхвально. Наблизившись до універсальної крамниці й пошти, Роджер почув звідти жіночі голоси, які кричали щось по-валлійському. Він вирішив, що там повно жінок, які прийшли за покупками, та коли вибіг на сходинки й, відсапуючись, увійшов до крамниці, то побачив, Що їх лише дві. Обидві пронизливо репетували й метушилися по крамниці, мов наполохані кури. Поштмейстер, підстаркуватий, схожий на гнома чоловік з великою блискучою лисиною, до якої було старанно приліплено кілька довгих пасем волосся, стояв у тій частині приміщення, що правила за пошту, й розпачливо дивився крізь дротяну сітку. Він був надто старий, щоб одночасно торгувати ще й у крамниці, і йому допомагала дочка, але вранці вона на годину-другу поїхала до Карвеная.