Її на себе. Як медоточивий
Язик мій буде, то нехай напухне
Й не стане сурмачем мого прокляття
Багряного. Еміліє, скажіть
Її величності, що я їй вірна.
Якщо вона мені дитя довірить,
Я покажу дитину королю,
Найголоснішим адвокатом стану
Володарки. А може, як побачить
Дитину, то відійде в нього й серце:
Мовчання невиннятка часом важить
Багато більше за гучні слова.
Емілія
Достойна пані, ваша чесність, добрість
Усім відомі, і тому ваш задум
Повинен вдатись. Цю велику справу
Нікому не владнати — тільки вам.
Хай ваша милість зайде у кімнату,
А я негайно королеві нашій
Скажу про благородний задум ваш.
Вона сама хотіла ще сьогодні
До короля послати, лиш боялась
Поважних дам просити буть послами,
Щоб не почуть від них відмови слово.
Поліна
Скажи їй: досі мій язик служив
Мені прекрасно. Як поплине з нього
Вже стільки глузду, скільки є відваги
В моєму серці, — перемога наша!
Емілія Благословенні будьте ви. Я зараз
Піду до королеви.
(Тюремникові)
Вас прошу
Наблизитись.
Тюремник
Якщо її величність
Захоче відіслати доньку, я
Не знаю, як уникнути нагінки
Мені за те, бо ж дозволу не маю.
Поліна
Вам нічого боятися, мій пане.
Дитя було ув’язнене у лоні,
Та хід, подій великої Природи
Його з полону визволив, і це
Не може прогнівити короля,
Бо тут нема провини королеви.
Тюремник
Мене переконали ви.
Поліна
Не бійтесь,
Своєю честю присягаюсь вам:
Між небезпекою і вами стану.
Виходять.
Сцена 3
Зала в палаці Леонта.
Входить Леонт.
Леонт
Нема ні вдень спокою, ні вночі.
Це слабкість — так переживати суд!
Якби не розбирання — половина
Лиш розбирання! — бо ж король розпусний
Утік далеко. (Навіть у думках
Він недосяжний, де вже там карати
Його). Вона ж у мене на гачку.
Тож уявімо: страчено її, —
Згоріла у вогні. Тоді, можливо,
До мене спокій хоч наполовину
Повернеться. Гей, хто там є!
1-й слуга
Чого
Бажаєте, мій пане?
Леонт
Як мій син?
Чи добре спав?
1-й слуга
Так, добре відпочив він. Є надія,
Що й видужає.
Леонт
Благородний хлопчик!
Коли він зрозумів, яка безчесна
У нього мати, в’янути почав.
Той сором близько він узяв до серця,
Його поклав на себе, втратив дух
Веселий, з ним і сон, і апетит,
Так мучився! Тепер мене залиш,
Іди до нього.
1-й слуга виходить.
Клятий Поліксен!
Не думати про нього! По мені
Б’є прагнення моє до помсти: надто
Могутній він, ще й має дуже сильних
Союзників. Облишимо його
До часу слушного. Їй помстимося.
Камілло й Поліксен сміються з мене,
Знущаються з біди моєї. Втім,
Якби я зміг завдати їм удару,
Вони б замовкли. Як вона замовкне,
Бо я над нею маю владу.
Входить Поліназ немовлям, за нею — Антіґон, вельможі та слуга, що намагається її не пустити.
1-й вельможа
Сюди не вільно.
Поліна
Ні, мої панове,
Ви маєте мені допомогти.
Невже ви так злякалися безумства
Цього тирана, що не боїтеся
За королеви вашої життя?
Її невинну душу не забруднять
Усі ці ревнощі.
Антіґон
Замовкни, досить!
2-й слуга
О пані, він цю ніч не спав ні хвильки.
І наказав йому не заважати.
Поліна
Не гарячкуй, добродію, — йому
Я сон несу. А ви навколо нього
Все сновигаєте, неначе тіні,
Зітхаєте, як щось йому верзеться,
Ви відкриваєте канал безсоння.
А я прийшла сюди з цілющим словом,
Правдивим, чемним, щоб його звільнити
Від тягаря отих важких думок,