Всі наклепи, а від мого терпіння
Жорстока тиранія затремтить.
Володарю, ви знаєте: було
Життя моє таке достойне, чисте,
Як нині стало зовсім нещасливе.
Моя біда, напевно, перевершить
Всі приклади, з історії узяті
Й розіграні акторами майстерно,
Аби вразити глядачів чутливих.
Адже оце мене, що королівське
Ділила ложе, як державу, з вами,
Мене, кому життя король великий
Так само дав, як я дала життя
Дитині нашій — спадкоємцю трону,
Мене поставлено перед судом,
Щоб захищала і життя, і честь, —
І кожному дозволено те чути.
Життя мені не жаль — адже воно
Мені не дороге, бо повне горя.
Життя віддам я радо, та не честь —
То спадок, що мене переживе
І дітям перейде. Тому її
Я захищатиму. Згадайте, пане,
Як до приїзду Поліксена ви
До мене завжди шану виявляли.
Нехай же доведуть, що я вчинила
Лихе що-небудь по його приїзді.
Коли на ділі чи в думках я справді
Переступила межі честі, — хай
Закам’яніють в вас серця, хай кревні
Зневажити мою могилу прийдуть!
Леонт
Ніколи я не чув, щоб гріх тяжкий
Волав так безсоромно про невинність:
На це ще більшого нахабства треба,
Аніж на вчинок сам.
Герміона
Це, може, й так,
Та не стосується мене ця правда.
Леонт
Ви, отже, не визнаєте провини?
Герміона
Я знаю, що приписують мені,
Але не можу визнати нічого.
До Поліксена, у зв’язку із ким
Мене обвинувачено, я мала
Ті почуття, які годиться мати
Мені, дружині вашій, ви ж самі
Мене про те просили, адже він
Був другом вашим ще з дитячих років,
То як би я могла не виявляти
До нього приязні? Була б тоді
Я жінка неслухняна і невдячна.
А щодо змови, то не знаю навіть,
Яка вона на смак. Проте я певна,
Що чесний чоловік і наш Камілло,
Але чому він зник, самі боги,
Коли вони не знають більш за мене,
Не зможуть вам сказати.
Леонт
Знали ви,
Що він тікає знаєте також,
Що тут чинили ви уже без нього.
Герміона
Владарю, вашої не втямлю мови,
Та ваші випадки відверто цілять
В моє життя: візьміть його — і край!
Леонт
Не випадки, а дії ваші є!
Ви привели байстря від Поліксена
І кажете, що випадки усе це.
Не сподівайтеся, забувши сором,
Що заперечення вам допоможуть.
Твоє байстря, якого жоден батько
Не визнає своїм, — на тебе більшу
Накликало зневагу, ніж на себе.
Пізнаєш зараз наше правосуддя:
За всіх обставин, що твою провину
Пом’якшують, — тебе чекає смерть.
Герміона
Владарю, стримайте погрози. Я
Сама шукаю виходу, яким
Погрожуєте ви. Яке добро
Мені життя могло б подарувати?
І ласку вашу, і корону, й спокій
Я втратила. Не знаю, як це сталось,
Лиш відчуваю. Ще я мала щастя
Вам дарувати юну звабу тіла,
Та й це мені не вільно, як чумній.
І третя радість — це дитя, що я
Під зіркою нещастя народила.
Його забрали від моїх грудей
Із молоком ще на вустах невинних,
Аби віддати смерті! А мене
На всіх розпуттях шльондрою назвали.
Ненависть люта не дала мені
Спокійно розродитися: це право
Належить навіть найбіднішій жінці.
І тільки-но я з ліжка підвелася,
Мене до суду потягли мерщій.
Яких ще втіх чекати від життя
Мені, щоб я боялася умерти?
До смерті я готова, та скажу,
Аби мене ви краще зрозуміли:
Я захищаю не життя, а честь.
Якщо мене осудять на підставі
Безглуздих підозрінь, що ви знайшли
В ревнивих снах, то суд ваш — беззаконне
Тиранство. А тепер, панове, я
Здаюсь на суд оракула. Нехай
Сам Аполлон мені суддею буде!
1-й вельможа
Прохання ваше справедливе. Отже,
Несіть скоріше вирок Аполлона.
Дехто з суддів виходить.
Герміона
Мій батько був колись царем Русі.*
Якби воскрес він і мене побачив
Отут, зневажену, в його очах
Не помсту ви знайшли б, а жаль глибокий!
Входять судді з Клеоменом та Діоном.
Суддя