Меч справедливості тримаю я,
Щоб ви на нім, Діоне й Клеомене,
Заприсяглися, що були у Дельфах
І звідти принесли цей вирок бога.
Що під печаткою у власні руки
Вам дав великий жрець і що потому
Священної печаті не зламали
Й не вичитали таємниць державних.
Клеомен, Діон
Ми присягаємось.
Леонт
Зірвіть печать
І прочитайте.
Суддя
(читає)
«Герміона невинна, Поліксен безгрішний, Камілло вірний підданець. Леонт ревнивий тиран. Його безневинна донька — законне дитя, і король житиме без спадкоємця, як не знайде того, що втратив».
Вельможі
Великий Аполлон!
Герміона
І славен вічно!
Леонт
Правду прочитав ти?
Суддя
Так, пане мій, усе, що є.
Леонт
Тоді
Неправда це, оракул нам збрехав.
Нехай триває суд. То все пусте.
Входить слуга.
Слуга
Володарю! Королю!
Леонт
Що там сталось?
Слуга
Королю, гнів на мене ваш накличе
Ця новина. Бо на саму лиш думку
Про долю королеви принц, ваш син,
Пішов від вас.
Леонт
Пішов? Куди?
Слуга
Помер.
Леонт
Це Аполлона гнів, це небеса
Мене карають за несправедливість.
Герміона зомліває.
Що сталось їй?
Поліна
Убила королеву
Ця звістка. Бачите, що коїть смерть.
Леонт
Візьміть її: ослабло в неї серце,
Вона ще опритомніє. Я надто
Довірився своїм підозрам. Легко
Несіть її, прошу, та дайте ліків,
Щоб повернулась до життя вона.
Поліна і дами, несучи Герміону, виходять.
Прости мені блюзнірство, Аполлоне,
Й невіру в присуд твій. Я з Поліксеном
Негайно помирюся, я повинен
Здобути знов прихильність королеви,
Назад прикличу доброго Камілло,
Його прилюдно я проголошу
Взірцем чеснот і вірності. Бо я,
Захоплений сліпим жаданням помсти,
Сам наказав йому отруту дати
Моєму другу Поліксену. Так
І сталось би, коли б не добре серце
Камілло та його тверезий розум,
Які знешкодили наказ поквапний.
Йому погрожував я смертю в разі
Непослуху, але й винагороду
За вбивство обіцяв. Та він відкрив
(Бо сам є втіленням усіх чеснот)
Мій задум гостеві, покинув тут
Усі маєтки й випадку віддався,
Лишивши скарб єдиний — честь. На тлі
Іржі душі моєї спалахне
Вона вогнем і ще відтінить дужче
Всю чорноту моїх учинків.
Входить Поліна.
Поліна
Лихо!
О, комір розірвіть мерщій, а то
Мені з розпуки серце розірветься!
1-й вельможа
Що означає це, шляхетна пані?
Поліна
Які тортури маєш ти для мене,
Тиране? Вогнище, колеса, диби?
Живцем здереш із мене шкіру? Будеш
Купати ув окропі, заливати
Свинець у горло? То які тортури,
Чи давні, чи нові, мене чекають
За те, що я скажу? Твоє тиранство
Ішло у парі з підозрінням завше;
Ця маячня й для хлопців заслабка,
А для дівчаток надто вже порожня.
Але подумай, що вона зробила,
І стань безумцем, знавісній навіки!
Всі ті твої химери — тільки жарти.
Ти Поліксена зрадив — то ніщо!
Ця зрада виявляє тільки дурість,
Обтяжену нестійкістю і ще
Злочинною невдячністю, — не більше.
Хотів ти честь Камілло затруїти,
Йому сказавши вбити короля.
І це дрібничка. Щось незмірно гірше
Зробив ти. В порівнянні з цим наказ
Твоє маля віддати крукам — крапля
У морі, хоч диявол в пеклі, мабуть,
Перш ніж таке вчинить, сльозу б утер.
Не дорікаю я тобі й за те,
Що винен ти у смерті принца. Він
Такий високий мав політ думок,
Незвичний в цьому віці, що йому
Спинилось серце від уяви тільки