Камілло
Володарю, я не бачив принца вже три дні. Не знаю, яким утішним справам він віддається, але я з жалем спостерігаю, як уже віддавна його часто не видно на двірських церемоніях, і він приділяє менше уваги обов’язкам принца, ніж раніше.
Поліксен
Я так само помітив це, Камілло, і його поведінка непокоїть мене настільки, що я доручив наглядачам з’ясувати, чому відсутній він. Я дізнався, що він часто відвідує хатину простого пастуха. А цей пастух, як розповідають сусіди, навдивовижу розбагатів, не мавши колись нічого.
Камілло
Я дещо чув, пане, про такого чоловіка: він ще має доньку, наділену рідкісними чеснотами. Чутки про неї розійшлися дуже далеко, уславлюючи ту звичайну хатину.
Поліксен
Мене так само повідомили про те, і я боюся, що саме тут і криється принада, яка вабить нашого сина. Ходімо туди, ти мене супроводитимеш, але не виявляймо, хто ми насправді. Побалакаймо трохи з тим пастухом. Він чоловік простий, і, я гадаю, нам буде не важко дізнатися, чому саме мій син унадився туди. Допоможи мені, благаю, в цій справі й не думай більше про Сіцілію.
Камілло
Охоче скоряюсь вашому наказу.
Поліксен
Найдорожчий мій Камілло! Ходімо перевдягнемось.
Виходять.
Сцена 3
Дорога поблизу хатини пастуха.
Входить Автолік співаючи.
Автолік
Розквітли проліски в гаю,
Гей, дівко-весно, йди сюди,
Зігрій замерзлу кров мою,
Врятуй від зимньої біди.
Вже тане сніг і легше йти,
Чом, пташко, не співаєш ти?
Свербить рука щось потягти,
Ще й кухоль пива піднести.
Ось жайвір десь у вишині,
Гей заспівав свої пісні,
З дівками весело мені
На сіні в рідній стороні.
Був колись гарний час, коли я слугував принцові Флорізелю і в оксамиті ходив. Але нині — що маю робити?
Сум не для мене, доле, знай!
Вже ясен місяць світить путь.
Шукаєш ти пригод? Рушай,
Вперед, а там вже будь-що-будь.
Всі мають право на життя,
То що? В найгіршім разі
Складу свій звіт без каяття
І дуба дам в тюрязі.
Моє ремесло — білизна: коли коршак будує собі гніздо, не спускайте з ока навіть хустинки. Батько назвав мене Автоліком.* Він, як і я сам, народився під знаком Меркурія.* Він любив жити за чужий рахунок і завжди тяг до себе бездоглядні дрібнички. Я грав у кості, а ще грався з дівками, тому й маю тепер оцей обладунок, а живу з простої крадіжки. Шибениця й стусан царюють на битих шляхах: щоб мене побили або повісили! Що ж до вічного життя, то я жену геть навіть думку про це. А ось і здобич! Здобич!
Входить блазень.
Блазень
Підрахуймо. Одинадцять баранів дають паку. Кожна пака дасть мені фунт і кілька шилінгів. А коли зняти вовну з півтора тисяч овець, який зиск я з неї матиму?
Автолік
(убік)
Настав сильце, сиди та жди,
Бо пташці не минуть біди.
Блазень
Без рахівника я не впораюсь. Погляньмо, що мені треба купити для нашого свята овечих стрижіїв? Три фунти цукру, п’ять фунтів коринки, рису, — навіщо їй заманулося того рису, моїй сестричці? Але батько призначив її господинею свята, і вона дуже з того радіє! Вона приготувала двадцять чотири букети для стрижіїв, для троїстих співаків, — усіх таких гарних! Але чи не всі вони тенори та баси — тільки один пуританин серед них, так той співає псалми і тоді, коли вшкварять веселої. Треба буде прихопити шафрану,* щоб підкрасити пироги з грушами, взяти мускатних горіхів, фініків, — ні, їх нема в моєму списку, — сім горіхів, один чи два корінці імбиру, — але це треба буде в кого-небудь позичити, чотири фунти слив і стільки ж родзинок...
Автолік
(лежачи на землі)
Ой лишенько, навіщо я на світ народився?*
Блазень
В ім’я моє...
Автолік
Пробі, пробі! Зніміть з мене це лахміття, і я помру, помру, помру!
Блазень
Бідолашний, замість знімати це лахміття, тобі треба було б чогось додати.