Автолік
Я знаю, пане, що нині ви є дворянином з народження.
Блазень
Аякже! І таким був щохвилини протягом чотирьох останніх годин.
Пастух
І я так само, хлопче.
Блазень
Це правда. Але я став дворянином з народження ще раніше за мого батька, бо королівський син узяв мене за руку й назвав своїм братом. Після того двоє королів назвали братом мого батька. Потому принц, мій брат, і принцеса, моя сестра, назвали мого батька своїм татом. Тут ми заплакали і пролили наші перші шляхетні сльози.
Пастух
Поживемо ще, синку, то проллємо й другі.
Блазень
Еге ж, бо то таке тяжке безталання — все купатися у щасті.
Автолік
Смиренно благаю вас, пане, простити мені всі ті кривди, яких я завдав вашій милості, й ласкаво доповісти про мене принцові, моєму господарю.
Пастух
Прошу тебе, сину, зроби це. Тепер, коли ми стали благородні, ми маємо породжувати благо.
Блазень
Ти виправишся?
Автолік
Атож, якщо така воля вашої милості.
Блазень
Дай-но мені руку. Я присягнуся принцові, що чеснішої людини за тебе нема в усій Богемії.
Пастух
Ти можеш так сказати, але не присягайся.
Блазень
Не присягатися тепер, коли я дворянин? Хай там мужики та шинкарі просто кажуть, а я буду клястися.
Пастух
А коли то брехня, сину?
Блазень
Навіть коли брехня, то й тоді справжній дворянин може присягтися на користь друга. І я присягнуся, що ти — хоробрий хлопець і зовсім не п’єш. Але я чудово знаю, що ти — боягуз і п’яничка. І все ж таки я присягнуся, бо мені дуже хочеться, щоб тебе мали за відважного чоловіка.
Автолік
Я доведу вам це, пане, я докладу всіх сил.
Блазень
Так, ти хоч би покажи себе хоробрим. Якщо я не подивую, як ти насмілюєшся напиватись, не бувши хоробрим, не вір мені. Тихо! Ось наші родичі, королі та принци. Вони йдуть подивитись на подобизну королеви. Іди за нами. Ми будемо твоїми добрими панами.
Виходять.
Сцена 3
Каплиця в домі Поліни.
Входять Леонт, Поліксен, Флорізель, Утрата, Камілло, Поліна, вельможі та слуги.
Леонт
Поліно люба, добра і розумна!
Як ти лікуєш болі всі мої!
Поліна
Владарю, хай я навіть помиляюсь,
Та маю добрі наміри. За службу
Мою давно мені ви заплатили.
Проте коли і ви, й король, ваш брат,
І спадкоємці ваших двох корон
Гостиною дім бідний вшанували,
То я цю милість до кінця життя
Не зможу відробити.
Леонт
О Поліно,
Ця милість завдає тобі турботи,
Та ми лише побачити прийшли
Ту статую, що нашу королеву
Зображує. У вашій галереї
Ми бачили чимало різних див,
Де ж статуя, побачити яку
Прийшла дочка?
Поліна
Собі не мала рівних
Ще за життя вона. Та певна я,
Що навіть нерухома ця подоба
Все перевершує, що людські руки
Могли створити. Ось чому її
Я віддалік поставила одну.
Та ось вона. Відтворює життя
Так точно, як не може відтворити
Картину смерті навіть сон. Погляньте
Й скажіть, як гарно це!
Поліна стягує завісу, що ховає Герміону, яка стоїть, неначе статуя.
Я розумію:
Мовчання ваше — знак зачудування.
Та говоріть, володарю, ви перший.
Чи, може, мало схожості із нею?
Леонт