До постановки «Зимової казки» зверталися режисери найрізноманітнішої художньої орієнтації. У 50-х рр. XIX ст. п’єса була поставлена Ч. Кіном у «Театрі принцеси». Спектакль було витримано в стилі «натуралістичного археологізму». Сцени в Сіцілії, наприклад, відтворювали стародавні Сіракузи з фонтаном Аретузи і храмом Мінерви. У 1906 р. «Зимову казку» поставив Г. Бірбом-Трі на сцені «Театру її величності». Вистава вражала вікторіанською помпезністю. У 1912—1914 рр. «Зимова казка» була поставлена в театрі «Савой» режисером Харлі Ґренвіллом-Баркером у дусі художніх експериментів того часу.
Ставили п’єсу російські дореволюційні та радянські театри. У 1887 р. до «Зимової казки» звернувся Малий театр. Роль Леонта виконав О. Ленський, Поліксена — К. Рибаков, Поліни — Г. Федотова. Особливою удачею постановки стало виконання ролі Герміони М. Єрмоловою. Це був один із найбільш вдалих шекспірівських спектаклів Малого театру.
У 1958 р. «Зимову казку» було поставлено на сцені МХАТу режисером М. Кедровим. У ролі Герміони виступила Л. Пушкарьова, Леонта зіграв М. Болдуман.
Український глядач зміг ознайомитися з п’єсою у.виконанні акторського колективу театру М. Соловцова (кін. XIX — поч. XX ст.).
«Зимова казка» чотири рази була перекладена російською мовою в дореволюційні часи: М. Кетчером (прозовий перекл.), А. Соколовським, К. Случевським та П. Каншиним. За радянського часу з’явився переклад Т. Щепкіної-Куперник.
Пісні із «Зимової казки» перекладав С. Маршак.
Примітки
Дійові особи. — В п’єсі поєднано грецькі (Леонт, Поліксен, Герміона), латинські (Мамілій), італійські (Поліна) імена з пасторальними (Мопса, Доркас).
... дев’ятикратно Дворога зірка в небі відмінилась... — Певно, мається на увазі місяць. ...дев’ятикратно... — тобто минуло дев’ять місяців.
Мав би ти чоло Моє похмуре, з гулями... — Натяк на «роги» — символ подружньої зради.
Мій друже, як підсунуть блискітки Неждано замість злота, візьмеш їх? — Сталий вираз. Тут означає: «Чи дозволиш обдурити себе?»
... хай моє ім'я З'єднається з ім'ям того, хто зрадив Спасителя! — Тобто Іуди Іскаріота, який, за біблійною легендою, зрадив Ісуса Христа.
Безсилі б ви лишилися, як той, Хто б морю намагався боронити Коритись місяцю. — За давніми науковими уявленнями, з рухом місяця узгоджуються морські припливи й відпливи.
Ні, не тому, що в вас чорніші брови, Хоч кажуть, ніби деяким жінкам Вони пасують... — Чорне волосся та брови не відповідали ренесансним уявленням про жіночу вроду. Ідеалом жіночої краси в єлизаветинській Англії було світле волосся і біла шкіра (див. сонети 130, 131, 132).
Напевно, скоїлося щось у небі, І панування лютої планети... маю я перечекати. — За. астрономічними уявленнями давніх часів, планети мають вплив на долю людини, визначають її характер, зумовлюють вчинки.
... священні Дельфи... — давньогрецький релігійний центр у Фокіді, де коло підніжжя гори Парнас стояв храм бога Аполлона (збудований у середині IX ст. до н. е.). Відомий своїм оракулом (Дельфійський оракул), в якому Аполлонова жриця Піфія нібито провіщала волю божества.
Я не боюсь: тут єретик не той, Хто гине у вогні, а хто вогонь Розпалює. — Свідчення віротерпимості Шекспіра. У тексті, певно, натяк на спалювання протестантів під час недовгого владарювання Марії Тюдор (1553—1558), так звані «Смітфілдські вогні». Проте багаття, на яких спалювали відьом, були характерні для правління Якова І (1603—1625).
Хай Юпітер дасть їй душу — провідницю до добра. — Образ породжений християнською міфологією. Король Яків І, за часів владарювання якого було створено п’єсу, особливим едиктом заборонив промовляти в театрі слово «бог», яке найчастіше замінювали ім’ям давньогрецького бога Юпітера.
Суд — Суд над Герміоною відтворює судову процедуру в тогочасній Англії.
Мій батько був колись царем Русі. — Інтерес до російських реалій виявляють майже всі письменники, сучасники Шекспіра (Сідней, Неш, Толіншед, Флетчер), що пояснюється пожвавленням дипломатичних і торговельних контактів між Росією і Англією на зламі XVI—XVII ст. У творчості драматурга ця тема вперше з’являється в комедії «Марні зусилля кохання». Російські реалії зустрічаються також у «Мірі за міру» тощо.