Найдосконаліший мерзотник світу,
Він став би ще огидніший. Та ви,
Мій пане, просто помилились.
Леонт
Ні,
То помилились ви — вам Поліксен
Леонтом здався. О тварюко підла!
Твоїм ім’ям тебе я посоромлюсь
Назвати, щоб не дати приклад людям
Вживати назву ту, не розібравшись,
Що личить принцові, що — злидареві.
Лише сказав я, що вона — невірна,
Сказав, із ким злигалася. До того ж
Вона ще й зрадниця. Камілло з нею
Плів змову, він таке про неї знав,
Що змусило б її почервоніти
І спільника безчесного із нею:
Під нею так трясеться ложе блуду,
Як під найгіршими з дівок, що їм
Дає наш люд ганебні назви. Ще ж
Допомогла вона втекти обом.
Герміона
Життям заприсягнуся: я невинна.
Ох, буде вас палити ця неправда,
Коли ваш дух яснішим стане! Ви,
Мій благородний пане, помилились,
Тому до мене так несправедливі.
Леонт
О ні — якщо я й справді помилково
Звів побудову думки, то — їй-право! —
Не знайдеться на всій землі місцинки
Для дзиґи школяра. В тюрму її!
Того ж, хто ляпатиме язиком,
Що ось, мовляв, невинна жертва, ми
Пособником її вважати будем.
Герміона
Напевно, скоїлося щось у небі,
І панування лютої планети
Терпляче маю я перечекати.*
Панове, я не буду лити сліз,
Як у жінок заведено. Не маю
Роси тієї, що без неї, певно,
Враз висохне все ваше милосердя.
Але ось тут, у грудях, так пече
Мене страждання, що й потоки сліз
Його не затамують. О панове,
Благаю, зважте милостиво все, —
І хай здійсниться воля короля.
Леонт
Чи слухаються ще моїх наказів?
Герміона
Хто йде зі мною? Я благаю, пане,
Лишіть мені цих дам, їх потребує
Мій стан, а ви, дурненькі, не ридайте:
Як ви вважаєте, що ваша пані
В’язниці гідна, то ридати слід,
Коли вона на волю вийде. Честь
Моя від звинувачень марних стане
Іще світліша. Прощавайте, пане,
Ніколи вам я не бажала бути
В такій печалі — нині вам бажаю.
Ходімо, дами, він це вам дозволив.
Леонт
Виконуйте наказ: ведіть її!
Королева і дами виходять під вартою.
1-й вельможа
Величність вашу заклинаю я:
Нам королеву поверніть.
Антіґон
Королю,
Хіба не скривдить присуд ваш всіх трьох
Осіб достойних — вас, і королеву,
І принца, сина вашого?
1-й вельможа
За неї
Життям своїм ручуся я, мій пане,
Бо знаю, що не винна перед небом
І перед вами королева. Чув я
Всі ваші звинувачення.
Антіґон
Коли
Це все не так, я стайню заведу
Для жінки і стовбичитиму в ній:
Бо жінці вірить можна лиш тоді,
Коли її торкаєшся чи бачиш,
І кожен гран жіночого єства
Фальшивий, як дружина ваша винна.
Леонт
Мовчіть!
1-й вельможа
Мій пане...
Антіґон
Мовимо все те
Ми не для себе, а для вас, королю.
Вас обдурили підло, і мерзотник
Ще діждеться покари. Знав би я
його — він мав би пекло на землі.
Як є на честі королеви пляма —
То ось я маю три дочки. Одній,
Найстаршій, — одинадцять, другій — дев’ять,
А третій — п’ять. Коли усе те правда,
Моїх скараю дочок, хай не діждуть
Днів повноліття, щоб не розплодити
Фальшиве покоління. Бо натура
Однакова у всіх жінок. Тож краще
Я сам себе позбавлю чоловічих
Ознак, щоб не продовжувати роду
Потворного.
Леонт
Замовкніть, я сказав.
Ви нюхаєте сморід так спокійно,
Як мертвяки. Та я все чую, бачу,
Як ви тут пальці бачите мої,
Що ними вас торкаюся.
Антіґон
Якщо
Це так, то не шукаймо гробу ми
Для честі, — вже її нема ні крихти
На всій землі, проїденій гниттям.
Леонт
Це що? Мені не вірять?!
1-й вельможа
Я волів би,
Аби на цей раз вірили не вам, —
Мені хай вірять. Честь її нехай
Над вашим підозрінням торжествує
Ціною навіть вашої поразки.