— Де з чим я вже познайомився в бібліотеці. “Сонячні стовпи”…
Тюрін раптом плавно простягнув руку, увімкнув апарат “автоматичний секретар” і продиктував йому кілька фраз, очевидно, записуючи свої останні спостереження або думки. Потім продовжував:
— Я дивлюсь на небо. І що найбільше вражає мій розум? Вічний рух. Рух — це життя. Припинення руху — смерть. Рух — щастя. Зв’язаність, зупинка — страждання, нещастя. Щастя в русі — русі тіла, думки. На цьому фундаменті можна побудувати навіть мораль. Як ви гадаєте?
Настав критичний момент. Я не знав, що відповісти.
— Мені здається, ви маєте рацію, — нарешті сказав я. — Але глибоку ідею треба продумати.
— Ага! Ви все-таки вважаєте, що це глибока ідея? — весело запищав професор і вперше рвучко повернувся до мене. Павутиння заколивалось. Добре, що тут неможливе падіння.
— Я неодмінно продумаю цю ідею, — сказав я, щоб остаточно завоювати симпатію свого майбутнього товариша в подорожі. — А зараз за мною залетить товариш Крамер, і я хотів би…
— Ну що ж би ви хотіли знати? Для чого на Місяці може бути потрібен біолог? Адже Місяць цілком мертва планета. На Місяці зовсім немає атмосфери і тому абсолютно немає органічного життя. Так звичайно думають. Я дозволю собі думати трохи інакше. Мій телескоп… Та ось, будь ласка, погляньте на Місяць. Чіпляйтеся по цих шнурах, тільки обережно. Не зачепіть книжок. Отак! Ну, одним оком…
Я глянув в об’єктив і здивувався. Поверхня Місяця на дуже близькій віддалі, я виразно розрізняв навіть окремі скелі і розколини. Край однієї такої скелі виблискував різнокольоровими вогнями. Очевидно, це були виходи кристалічних гірських порід.
— Ну, що скажете? — самовдоволено спитав професор.
— Мені здається, що я бачу Місяць ближче, ніж Землю з висоти Зірки Кец.
— Еге, а коли ви подивитесь на Землю в мій телескоп, то побачите і свій Ленінград. Так от. Я припускаю на підставі моїх спостережень, що на Місяці є хоча б незначна кількість газів. Отже, можуть бути й деякі рослини… Завтра ми з вами полетимо перевіряти. Я, власне, не дуже люблю подорожі. Мені й звідси видно. Але на цій експедиції наполягає наш директор. Дисципліна насамперед… Так от… Тепер повернемось до нашої розмови про філософію руху…
Нескінченний прямолінійний рух точки в просторі — безглуздя! Такий рух нічим не різниться від нерухомості. Нескінченність попереду, нескінченність позаду, — немає масштабу. Всякий пройдений відрізок шляху, порівняно з нескінченністю, становить нуль.
Але як же бути з рухом в усьому Космосі? Космос вічний. Рух у ньому не припиняється. Невже ж і рух Космосу — безглуздя?
Я кілька років думав про природу руху, поки не знайшов, у чому суть.
Справа виявилася зовсім проста. Факт той, що в природі взагалі немає безперервного нескінченного руху, — і прямолінійного, і по кривій. Всякий рух переривчастий, ось у чому секрет. Ще Менделєєв довів закономірну переривчастість величин (навіть величин!), в даному разі атомів. Еволюційне вчення заміняється, вірніше поглиблюється, генетичним, чимраз більша роль у розвитку організмів надається стрибкам, мутаціям. Переривчастість магнітних величин довів Вейс, переривчастість випромінювання — Бланк, а переривчастість термічних характеристик — Коновалов. Космос вічний, але всі рухи в Космосі — переривчасті. Сонячні системи народжуються, розвиваються, старіють і вмирають, народжуються нові різноманітні системи. Мають кінець і початок, а значить, і масштаби виміру. Те саме відбувається і в органічному світі… Вам усе зрозуміло? Ви стежите за моєю думкою?..
На моє щастя, з люка знову з’явилась голова негра з мавпеням.
— Товаришу Артем’єв, Крамер чекає вас в атмосферній камері, - сказав негр.
Я поспішив попрощатися з професором і виповз з цього павучого закутка.
Признаюсь, Тюрін примусив мене подумати про його філософію. “Щастя в русі”. Але яке сумне видовище, коли дивитися збоку, являє собою творець філософії руху! Загублений у темних просторах неба, обплутаний павутинням, нерухомо висить він дні, місяці, роки… Але він щасливий, це безсумнівно. Недостача руху тіла замінюється інтенсивним рухом думки, мозкових клітин.
XII. ТЮРІН ТРЕНУЄТЬСЯ
Крамер чекав мене, не знімаючи свого скафандра, — він, очевидно, поспішав. Я швидко одягся. І мій провідник, знизивши атмосферний тиск майже до повного вакууму, відчинив зовнішні двері. Міцно тримаючи мене перед собою, він обережно відокремився від стін обсерваторії боковим ковзним рухом і за допомогою коротких пострілів повернувся до Зірки Кец. Потім зробив кілька сильних пострілів, і ми помчали з великою швидкістю. Тепер Крамер міг і випустити мене з рук, але, мабуть, вже не довіряв моїй “льотній майстерності” і придержував ззаду за лікоть.