Оце так пригода! Місяць на другому його боці, виявляється, має форму не півкулі, а якогось обрубка кулі Бачу, мої сусіди хвилюються не менше, ніж я. Я дивлюся праворуч, ліворуч. Порожнеча. Мені пригадались гіпотези про те, якою може бути невидима частина Місяця. Більшість астрономів твердила, що ця частина така сама, як і видима, тільки з іншими морями, горами. Хтось висловив думку, що Місяць має форму груші. З боку Землі він кулястий, а з другого боку — витягнутий майже як груша. І через те нібито Місяць завжди обернений одним, важчим, боком до Землі. Але ми побачили картину ще неймовірнішу. Місяць — половина кулі. Куди ж поділась друга половина?
Політ тривав кілька хвилин, а ми все ще летіли над чорною безоднею. Тюрін сидів приголомшений. Соколовський мовчки керував, дедалі посилюючи вибухи: йому кортіло скоріше дізнатися, чим все це закінчиться.
Не знаю, скільки часу летіли ми в темряві зоряного неба, та ось на сході засвітилась смужка місячної поверхні. Ми зраділи їй, як мандрівники, що, перепливши невідомий океан, побачили жаданий берег. Так, значить, ми не впали з Місяця? Але що ж тоді було під нами?
Тюрін догадався перший.
— Розколина! — сказав він, стукнувшись об мій скафандр. — Розколина надзвичайної глибини і ширини!
Так воно й було.
Незабаром ми досягли другого краю розколини.
Коли я оглянувся назад, Тюріньєрів не було. Вони зникли за обрієм. Тепер позаду нас зяяв чорний простір.
Ми всі троє були дуже вражені нашим відкриттям. Соколовський, вибравши посадочну площадку, знизився і посадив ракету недалеко від краю.
Ми мовчки перезирнулись. Тюрін почухав рукою скафандр, — він хотів почухати потилицю, як це роблять люди, вкрай спантеличені. Ми притулили наші скафандри один до одного: всім хотілось поділитися враженнями.
— Так от яке діло виходить, — сказав, нарешті, Тюрін. — Це вже не звичайна розколина, яких чимало на Місяці. Ця розколина йде майже від краю до краю на всій поверхні заднього боку Місяця. І глибина її чи не більша від десятої частини всього діаметра. Наш любий супутник хворий і серйозно хворий, а ми й не знали цього. Отже, Місяць — наполовину розколота куля.
Мені пригадались різні гіпотези про загибель Місяця. Одні твердили, що Місяць, обертаючись навколо Землі, чимраз більше віддаляється від неї. І тому майбутнім земним жителям він здаватиметься дедалі меншим. Спочатку зрівняється з Венерою, потім матиме вигляд звичайної маленької зірочки, і, нарешті, наш вірний супутник назавжди піде від нас у світовий простір. Інші, навпаки, лякають тим, що Земля кінець кінцем притягне до себе Місяць і він упаде на неї. Щось подібне ніби було вже якось на Землі: вона мала іншого супутника — невеличкий Місяць, який у незапам’ятні часи упав на Землю. Під час цього падіння утворилася западина Тихого океану.
— Що ж буде з Місяцем? — тривожно спитав я. — Чи впаде він на Землю, чи піде в світовий простір, кола розпадеться на частини?
— Ні те, ні друге. Найімовірніше, що він носитиметься навколо Землі безконечно довго, але в іншому вигляді, - відповів Тюрін. — Якщо він розколеться тільки на дві частини, то у Землі буде два супутники замість одного. Два “півмісяці”. Але найпевніше — Місяць розлетиться на дрібні частинки, і тоді навколо Землі утвориться світний пояс, як у Сатурна. Кільце з дрібних кусків. Я передбачав це, але, признатися, загроза втратити Місяць стоїть ближче, ніж я думав… Так, шкода нашого дідуся Місяця, — продовжував він, вдивляючись в морок розколини. — Гм… гм… А може, не чекати неминучого кінця, а прискорити його? Якщо в цю розколину закласти тонну нашого потенталу, то цього, мабуть, буде досить, щоб геть розірвати Місяць на частини. Вже як судилось йому загинути, то принаймні нехай це станеться з нашої волі і в призначений нами час.
— Цікаво, як глибоко йде розколина в місячну кору? — сказав Соколовський.
Його, як геолога, цікавила не доля Місяця, а можливість проникнути майже до центра планети.
Тюрін швидко погодився зробити цю подорож.
Ми почали обмірковувати план дій. Тюрін пропонував повільно спускатися в ракеті-вагоні прямовисним схилом розколини, гальмуючи спуск вибухами.
— Можна спинятися і виміряти температуру, — сказав він.
Але Соколовський вважав, що такий спуск дуже важкий і навіть рискований. До того ж, коли повільно спускатися, то це забере надто багато пального.
— Краще ми спустимося прямо на дно. А коли повертатимемось, можна буде разів два-три спинитися, якщо знайдемо підхожі для ракети площадки.
Соколовський був нашим капітаном, і Тюріну на цей раз довелося згодитись. Він тільки просив спускатися не дуже швидко і триматися ближче до краю розколини, щоб оглянути геологічний склад схилу, оскільки це можливо під час польоту.