Крамер несамовито бив мене кулаками і ногами. Та, на моє щастя, кулаки ворога не мали і найменшої ваги. І я відчував удар лише тоді, коли Крамер налітав на мене, відштовхнувшись від стіни.
Нарешті йому пощастило вхопити мене ззаду, і його руки почали підбиратися до моєї шиї. Тут Джипсі повиснув на кисті його правої руки. Крамеру довелося звільнити ліву, щоб відкинути собаку, але в цей час у боротьбу втрутилася Віра. Вона вхопила Крамера за ноги.
— Годі, Крамер! Вам не впоратися одному проти трьох! — умовляв я його.
Але він був, немов скажений.
В лабораторії залунали голоси людей, і скоро п’ятеро юнаків розтягли нас. Крамер продовжував битися, пручатися й несамовито кричати. Довелося чотирьом тримати його, а одному злітати по вірьовку на наш невеличкий склад. Крамера зв’язали.
— Скиньте мене в безповітряний простір! — прохрипів він.
— Яка ганьба! — сказав один з прибулих. — Ніколи ще нічого подібного не було на Кеці!
— Наш директор, товариш Пархоменко, має і суддівські повноваження. Я думаю, цей перший хуліганський вчинок буде й останнім, — сказав другий.
— Не судіть його завчасу, товариші, - примирливо сказав я. — Мені здається, що Крамера треба не судити, а лікувати. Він хворий.
Крамер зціпив зуби і замовк.
Боячись, що він знову почне битися, його так і одягли у “водолазний” костюм з зв’язаними руками і ногами і доставили на Кец як вантаж. Ми з Зоріною теж полетіли туди. В лабораторії залишили тільки одного чергового і Джипсі.
Коли ми прибули на Кец, я наполіг на тому, щоб Крамера негайно показали Меллер. Я розповів їй про поведінку Крамера від початку мого знайомства з ним і аж до останнього його вчинку. Я згадав також про те, що й Фалєєв, на мою думку, захворів і тілесно, і психічно і що, можливо, причина їх хвороби однакова.
Меллер уважно вислухала мене й сказала:
— Так, це дуже можливо. Умови на Зірці занадто незвичайні. У нас уже були випадки гострого божевілля. Один з перших “небесних пересільців” уявив, що він “на тому світі”. Розумієте, які ще пережитки існують у нашій психіці!
Вона звеліла, щоб до неї привели Крамера, а потім і Фалєєва.
Крамер не відповідав на запитання, був похмурий і тільки один раз повторив свою фразу:
— Скиньте мене в безповітряний простір.
Фалєєв виявляв “тихе здивування”, як жартома висловилась Меллер. З відповідей Фалєєва вона все ж, очевидно, зробила якісь висновки. І коли обох вивели, вона сказала:
— Ви маєте рацію. Обидва вони хворі, і серйозно хворі. Про суд над Крамером не може бути й мови, його треба тільки пожаліти. Це жертва наукового обов’язку. Але як же ви, біолог, не догадалися про причину?
— Я тут недавній гість, і я не медик… — зніяковіло відповів я.
— А проте ви легко могли б догадатися. Хоч і я, старий пеньок, не краща за вас. Теж проґавила… Вся справа в космічному промінні! Ви подумайте. Вже на висоті якихось двадцяти трьох кілометрів від поверхні Землі сила космічного випромінювання в триста разів більша, ніж на Землі. Крізь земну атмосферу до поверхні Землі проходить лише мізерна кількість цього проміння. А ми живемо за межами атмосфери, і космічне проміння протягом довгого часу діє на нас у тисячу раз більше, ніж на Землі…
— Дозвольте, — перебив я. — Але ж тоді всі жителі Кец повинні були б переказитися або виродитись на якихось потвор. Однак цього ми не бачимо.
Меллер докірливо похитала головою.
— І ви все ще не розумієте! Це ми завдячуємо будівникам Кец. Хоча й існувала думка, що космічне проміння небезпеки не становить, але будівники Кец все ж створили в оболонках наших небесних жител ізоляційні шари, які захищають від дії найсильніших космічних випромінювань. Зрозуміло?
— Я не знав цього…
— А ось деякі лабораторії — фізіології рослин і зоолабораторія — були споруджені так, щоб пропускати максимальну кількість космічного проміння. Ми повинні були визначити, як впливає воно на організм тварин і рослин. Адже ж усі ваші досліди з дрозофілами і більшими тваринами на чому ґрунтуються? Всі ці мутації звідки походять? Від впливу космічного проміння. Ви це знаєте?
— Я це знаю. І тепер зрозумів…
— Нарешті! Дрозофіли змінюються; з собак, кіз та баранів виходять неймовірні страховища. А ви самі що, з іншого тіста? На них впливає, на вас не впливає? І я ж це знала! Знала і застерігала. А мене ось такі біологи, як ви, умовляли: нічого небезпечного! От і довели одного до божевілля, другого до потворності. Космічне проміння діяло на залози, залози впливали на фізіологічні і психічні функції. Це ясно. У Фалєєва акромегалія. З цією хворобою ми скоро справимось. А з Крамером доведеться поморочитись. Та й ви, друже мій, попрацювали б у такій лабораторії років зо два, то мабуть, і з вами сталася б така сама неприємна історія.