— А що це за блискуче різнокольорове проміння, на яке я звернув увагу ще під час польоту? — спитав я.
— Світлові сигнали. Важко знайти таку крихітну зірочку в небесних просторах. От ми й улаштували «бенгальське освітлення», — відповів він. — Як тепер ви себе почуваєте? Легше дихається? Більше не дам, інакше ви сп’янієте від чистого кисню. Вам не холодно? Не жарко?
— Трохи холоднувато, — відповів я.
Крамер одним стрибком опинився біля вікна і відсунув завісу. Сліпуче проміння Сонця сповнило кімнату. Температура почала швидко підвищуватись. Потім Крамер стрибнув до протилежної стіни і відкрив віконницю.
— А ось, полюбуйтеся на цю красуню!
Я повернувся до вікна і завмер від захоплення, побачивши Землю, яка займала половину небосхилу.
Тепер я міг докладно роздивитися на нашу планету з висоти тисячі кілометрів. Вона здалася мені не опуклою півкулею, як я сподівався, а угнутою. Краї Землі були дуже нерівні, вкриті зубцями гірських вершин, оповитих ніби серпанком туману. Неясні, «розмиті» обриси. Далі від краю — довгасті сірі плями — хмари, затемнені товстим шаром атмосфери. Ці плями простягаються над усією поверхнею Землі. Ближче до центра вони світлішають, білішають, набирають круглої форми. Я пізнав Льодовий океан, обриси берегів Сибіру і північної Европи. Сліпучо яскравою плямою вирізнявся північний полюс. Маленькою іскоркою відбивалося Сонце в Баренцовому морі.
Помалу Земля набирала вигляду величезного щербатого місяця.
— Наша Зірка Кец, — пояснив мені Крамер, — лежить на схід і робить повний оборот навколо Землі за сто хвилин. Сонячний день у нас на Зірці триває всього 67 хвилин, а ніч — 33 хвилини. Через 40–50 хвилин ми вступимо в тінь Землі…
Я не міг відірвати очей від гігантського півмісяця, яскраво освітленого Сонцем. Темна частина Землі, слабко освітлювана відбитим світлом Місяця, була ледве видна. Границя темної і світлої смуги вкрита величезними, майже чорними зубцями — тінями гір. Я побачив і Місяць, — справжній Місяць. Він здавався зовсім близьким, але дуже маленьким, проти того, яким здається з Землі. Нарешті, Сонце зовсім заховалось за Землею. Тепер я бачив Землю у вигляді темного диска, оточеного досить яскравим кільцем. Це проміння невидимого Сонця освітлювало атмосферу нашої планети. Від світла земної зорі в кімнаті було досить ясно. Я подивився на долоню. Можна було б читати, як під час білих ночей у нашому Ленінграді.
— Як бачите, у нас тут зовсім темно не буває. Зоря Землі цілком заміняє нам місячне світло, коли Місяць заходить за Землю.
— Мені здається, похолоднішало, — сказав я.
— Так, але зовсім трішки, — відповів Крамер. — Нічна прохолода. Середній шар оболонки добре захищає нас від теплового промінювання. До того ж, сама Земля випромінює багато тепла. Ніч коротка, і температура не встигає помітно знизитися. Для нас, біологів, це дуже добре. Але наші фізики незадоволені: їм нелегко добувати тут для дослідів температури, близькі до абсолютного нуля. Земля, немов величезна піч, дихає теплом на відстані навіть тисячі кілометрів, які відділяють нас від неї. Рослини нашої оранжереї без ніякої шкоди переносять коротку нічну прохолоду. Ми навіть не користуємось електричними печами. Якщо ви без звички змерзли, я можу підвищити температуру. Але краще не підвищувати. Звикайте, загартовуйтесь. У нас тут чудесний гірський клімат. Чисте, прохолодне, трохи розріджене повітря гірських висот, зовсім позбавлене мікробів. Перебування в таких умовах, як і на земних горах, прекрасно впливає на організм. Я певен, що у вас уже збільшилась кількість червонокрівців на пару мільйонів в кубічному сантиметрі. Меллер скоро зробить вам повторний аналіз крові. На ваших блідих ленінградських щоках незабаром заграє рум’янець. Я тут поповнішав, і у мене з’явився вовчий апетит.
— Признатись, і в мене апетит з’являється, — сказав я.
— В такому разі, летімо в їдальню, — відповів Крамер, простягаючи мені бронзову від загару руку.
Я подав свою. Кисті рук у мене трохи загоріли на Памірі, але вище руки були зовсім білі. Легкий «небесний», майже купальний костюм оголяв і мої білі ноги. Крамер же, навпаки, був весь темно-бронзовий. Якби не його кирпатий ніс та біляве волосся, його можна було б прийняти за індійця. Він глянув на свої і на мої руки і ноги і сказав:
— Ви тут теж скоро засмагнете. Адже ми опромінюємось таким коротким ультрафіолетовим промінням, якого на Землі не знайти. На поверхню Землі падає проміння не коротше від 2,863 ангстрем. Коротше проміння затримується озоном у верхніх шарах атмосфери. В горах, на висоті чотирьох-п’яти тисяч метрів ви ще можете мати проміння довжиною в 2,600 ангстрем. А ми тут маємо ще коротше ультрафіолетове проміння. Тільки те ультракоротке проміння, яке вже може пошкодити організмові, затримується особливими шибками у вікнах і світловими фільтрами.