Вона сиділа біля вікна на легкому алюмінієвому стільці. Очевидно, за цей час із складу принесли меблі. За вікном — на чорному небі — величезне зоряне кільце «нічної» Землі. Світло зорі рум’янило обличчя і руки Тоні. Давно вона не здавалася мені такою чарівною. Справді бо, я побачив її «в новому світлі». Це ніжно-рожеве світло було своєрідне і ефектне. Тоня здавалась прозорою і освітленою зсередини, ніби рожева фарфорова статуетка. Її обличчя було замислене, і я хотів угадати, що вона думає.
Я підійшов до неї і сказав, усміхаючись:
— Ну, скільки ви тепер важите? — мабуть, веселий настрій натовпу заразив і мене.
Я взяв Тоню за плечі і легко підняв її, як маленьку дівчинку.
Вона сумно посміхнулась і сказала:
— Посадіть мене на місце, Артем’єв.
— Чого ви сумуєте?
— Так… Згадала про маму…
Тоня дуже любила свою матір, ще не стару, дуже милу жінку з сивіючим коротким волоссям і свіжим обличчям.
— «Земне притягання» впливає? Туга за батьківщиною? Ностальгія?
— Можливо, — відповіла вона.
— А що з Євгеньєвим?
— Ще не додзвонилась. Апарат увесь час зайнятий… А як ваша розмова з директором?
Я розвів руками.
— Завтра лечу на Місяць!
— Надовго? — вона глянула на мене. Навіть білки її очей забарвились у рожевий колір.
— Не знаю. Сам політ, кажуть, триває не більше як п’ять-шість днів. Але скільки пробудемо на самому Місяці — невідомо.
— Це дуже цікаво. Я хотіла б побувати на Місяці. Але мене тимчасово пошлють до лабораторії, яка так далеко від Землі, що туди вже не досягає земне промінювання. В тіні там холод світових просторів. Мені доведеться устаткувати нову лабораторію для вивчення електропровідності металів при низьких температурах, — очі її пожвавішали. — Є цікава проблема… Ви знаєте, що опір проти електричного струму в металах знижується із зниженням температури. При температурах, близьких до абсолютного нуля, опір майже дорівнює нулеві… Над цими питаннями працював ще Капіца. Але як важко було на Землі досягати низьких температур! Треба створювати складну кріогенну апаратуру для добування рідкого гелію та водню. Інша справа — в міжпланетних просторах… І от ідея… Уявіть собі металеве кільце, вміщене у вакуумі, в температурі абсолютного холоду. В кільце спрямовується індуктований струм. Його можна довести до надзвичайної потужності. Цей струм циркулюватиме в кільці вічно, якщо не підвищиться температура. При підвищенні ж температури відбувається миттєвий розряд. Якщо в кільці дати струм досить високої напруги, то ми зможемо мати щось ніби законсервовану блискавку, яка виявить свою активність, тільки-но температура підвищиться.
— Блискавка, законсервована в посудині Дюара, з підривником, падає на Землю. Вдаряючись об її поверхню, пістон вибухає, температура в посудині підвищується, блискавка дає руйнаційний ефект, — сказав я.
Тоня посміхнулась.
— Які у вас кровожерні думки. Я не думала про таке застосування.
— Зовсім не кровожерні, — заперечив я. — З війнами покінчено. Але можна зривати скелі, айсберги…
— Ясна річ! Питання лише в тому, що при відсутності опору спадає і напруга, а значить і потужність… Треба зробити обчислення. Отут би в пригоді став Палій! — вигукнула вона пристрасно.
Це була пристрасть ученого, але пристрасть, звернена все ж ученою жінкою до вченого чоловіка. Тоня, мабуть, прочитала тінь незадоволення на моєму обличчі.
— Не сердьтеся, — сказала вона. — Ви ж знаєте, що в мені говорить не кохання… Ми завтра розлучаємось, і, можливо, надовго, — вона ласкаво поклала руку на моє плече.
Яка шкода, що тут така мала вага! Я хотів би відчути певну земну вагу цієї руки…
Проте, вилетіти другого дня, як ми гадали, нам не пощастило: мене повідомили, що Тюрін захворів.
— Що з ним? — спитав я у Меллер.
— Розкис наш філософ, — відповіла вона. — Від «щастя» захворів — від руху. По суті кажучи, з ним нічого особливого не сталось. Скаржиться на біль у ногах. Литки, бачте, болять. Походив трохи, от кволі м’язи й заболіли. Це дурниці, але як його такого на Місяць пустити? І собі, і вам задасть клопоту. Тепер у нас на Зірці створено штучну вагу, яка дорівнює десятій частині земної. А на Місяці все-таки дорівнює шостій. Там, чого доброго, він і ніг не потягне. Не носити ж його на руках. От я й вирішила дати йому потренуватися кілька днів. В «небі» є склади впійманих астероїдів. Дрібні астероїди, небесне каміння, уламки планет складають у вигляді кулі. Утворюються мікроскопічні планетки. Щоб окремі куски не розлітались від випадкових поштовхів, наші геліозварювачі розтопили і зварили поверхню цих планеток. До однієї такої «бомби» ми прикріпили сталевим тросом порожнисту кулю і надали їй колового руху. Виникла відцентрова сила, а від неї всередині порожнистої кулі — вага, яка дорівнює вазі на Місяці. Ось у цій кулі і тренується Тюрін. В кулі є повітря. Тиснення і кількість кисню такі самі, як у скафандрі міжпланетного костюма. Злітайте, голубе, одвідайте Тюріна і розкажіть мені потім, як він там себе почуває і що поробляє. Тільки самі не летіть. Захопіть з собою вашу няньку — Крамера.