— Так от яке діло виходить, — сказав, нарешті, Тюрін. — Це вже не звичайна розколина, яких чимало на Місяці. Вона йде на протязі майже всієї поверхні заднього боку Місяця від краю до краю, і глибина її чи не більша, як десята частина всього діаметра. Наш любий супутник хворий, і серйозно хворий, а ми й не знали цього. Місяць — куля, наполовину розколота.
Мені пригадались різні гіпотези про загибель Місяця. Місяць, обертаючись навколо Землі, чимраз більше віддаляється від неї. Для майбутніх земних жителів він здаватиметься колись не більшим за Венеру, потім за звичайну маленьку зірочку, і, нарешті, наш вірний супутник назавжди піде від нас у світові простори. Інші ж лякають тим, що Земля, кінець-кінцем, притягне до себе Місяць, і він упаде на неї. Щось подібне нібито було вже якось на Землі, коли вона мала другого супутника, — невеличкий Місяць, що в давні часи упав на Землю. Западина Тихого океану утворилася нібито під час цього падіння.
— Що ж тепер буде з Місяцем? — тривожно спитав я. — Чи впаде він на Землю, чи піде в світові простори, коли розпадеться на частини?
— Ні те, ні друге. Найімовірніше, що він носитиметься навколо Землі безконечно довго, як і зараз, але в іншому вигляді, — відповів Тюрін. — Якщо він розколеться тільки на дві частини, то ми матимемо два супутники, замість одного. Два «півмісяці». Але найможливіше, Місяць розлетиться на дрібні частки, і тоді ми матимемо світний пояс, як у Сатурна. Кільце з дрібних кусків. Я казав про це, але, признатись, не припускав, що загроза втратити Місяць, — такий, який він є зараз, — стоїть ближче, ніж я думав.
— А чи не можна якось полагодити Місяць? Полікувати? — спитав я.
Тюрін до мого запитання поставився цілком серйозно.
— Технічний прогрес безмежний, — відповів він. — Можливо, інженери майбутнього спробують накласти на розколини шви, стягнути сталевими скобами. Але це справа колосальної трудності, і надовго вона не врятує наш Місяць. Мабуть, легше притягнути до Землі кілька інших «місяців», узявши їх «напрокат» в інших планет. От, наприклад, Марс. Він має два місяці: Фобос і Деймос. Може обійтися і одним. Юпітер має аж дев’ять супутників, Сатурн — десять: Мімос, Енцелад, Тетіс, Діона, Рея, Титан, Феміда, Гіперіон, Япет, Феба, — скоромовкою проговорив Тюрін, ніби перелічуючи імена своїх дітей. — Уран має чотири супутники: Уріель, Умбріель, Титанія, Оберон; Нептун має три супутники, і відкрив їх я. Майже три десятки «місяців» в одній сонячній системі, не рахуючи дрібних. А цих дрібних — тисячі. Вибір багатий. Супутників крайніх орбіт не так уже й важко буде відірвати від планети. Це як при розкладі атомного ядра: крайні електрони легше вибиваються з своїх орбіт. Вся справа в енергії. А ми маємо тепер величезні енергетичні ресурси. Досить самої лише сонячної енергії, якщо вміло її використати. Можна вибрати кілька «місяців» із так званих малих планет. Церера, Паллада, Юнона, Веста, Астрея, Геба, Ерос, Ахілл світитимуть не гірше за наш Місяць, якщо наблизити їх орбіти до Землі. Ми можемо завестися згодом хоч десятком «місяців». І ночами у нас буде так само ясно, як вдень. Не потрібні будуть і ліхтарі. А вже про красу такого видовища і говорити нема чого.
— Кільце Сатурна являє собою уламки «місяця» Сатурна. В супутниках планет, як і в самих планетах, що обертаються навколо центрального світила, завжди борються дві сили: сили притягання і сила відцентрова. Планета тягне супутника до себе, а відцентрова сила — від планети. Кінець-кінцем, ці сили і розривають «місяць» на частини. Та зате уявіть собі це видовище. Не встигне спасти на Землю ніч, як у небі від краю до краю обрію загорається широка смуга дивовижної краси і яскравості.
— А все-таки, шкода нашого дідуся-Місяця! — сказав він, вдивляючись в морок розколини. — Звикли ми до нього, і без нього погано буде… Хм… хм… А може й не чекати неминучого кінця, а прискорити його? Якщо в цю розколину закласти тонну нашого потенталу, то цього, мабуть, буде досить, щоб геть розірвати Місяць. Вже як судилось йому загинути, то, принаймні, нехай це станеться з нашої волі і в нами призначений час.
— Цікаво, як глибоко йде розколина в місячну кору? — сказав Соколовський.
Його, як геолога, цікавила не доля Місяця, а інше. Жоден геолог не проходив до центра Землі. А тут, можливо, випадає нагода проникнути майже до центра планети.
Тюрін згодився зробити подорож «до центра Місяця». Ознайомитися з вертикальним розрізом планети для астронома так само цікаво, як і для геолога.
Ми почали обмірковувати план подорожі. Тюрін пропонував повільно спуститися в ракеті-вагоні прямовисним схилом, гальмуючи спуск вибухами.