Цей невеличкий переліт все-таки трохи мене схвилював.
У мене почала мерзнути права нога, і я побоювався, чи немає пошкодження в костюмі, — чи не просочується світовий холод. Але виявилось, що нога була в тіні. Я повернув її до світла і вона нагрілась.
Ось і лабораторія. Вона має вигляд циліндра. Всередині циліндр поділений скляними перегородками. З відділу до відділу доводиться переходити через «ізоляційні» камери, бо тиснення і склад повітря в кожному відділі різні. На одному боці циліндра — на всю його довжину — вікна, на протилежному — рослини. Я дивлюся крізь скло на рослини. Деякі з них посаджено в скляні посудини, щоб бачити, як розвивається коріння. Це мене дивує: коріння не любить світла. Інші рослини в грядках. Багато горщечків з рослинами «стоять» рядами в повітрі. При чому, я помічаю, що ростуть вони незвичайно: гілки і листя розміщені у вигляді променів, які розходяться від горщечка до вікна. В найрізноманітніших положеннях — від горизонтального до вертикального — висять нерухомо в повітрі відрізки пагінців, — очистки, — «седум рефлексум» і вербових гілок. У одних коріння розвивається «вгорі», у інших — «внизу». Але в більшості — коріння на затіненому боці. Відсутність ваги ніби знищила силу геотропізму, і тут, очевидно, «напрям» дає тільки геліотропізм — сила, яка спрямовує рослини до джерела світла. Ось обкладена чимсь, ніби мокрим мохом, листкова ніжка, що закінчується величезним листом, м’ясистим і твердим. Круглі насінини мають тут неправильну, горбкувату форму… Скільки нових питань, скільки несподіваних відкрить!.. Це, наприклад, що за пряник? На лист не схожий.
— Облиш! Іди, кажу тобі, іди геть! — чую я жіночий голос і сміх Крамера.
Дивлюсь в кінець оранжереї і бачу крізь скло перегородок дівчину в ліловому костюмі. Вона плаває десь під «стелею», а Крамер, вимахуючи крилами, прикріпленими до зап’ястків рук, підлітає до неї і штовхає її. Дівчина відлітає вбік, б’ється об «стелю», летить у протилежний бік, намагаючись за допомогою таких самих крил-віял стати нерухомо. Їй, очевидно, треба обернутись обличчям до темно-зеленого куща. Але в світі невагомості не так то й легко стати так, як хочеться. Облишивши віяла, дівчина знімає прив’язаний до пояса металевий диск. Чи не хоче вона, як дискобол, пустити цей диск в голову надокучливого Крамера?
Але диск служить для іншої мети. Дівчина встановлює в просторі диск ребром до себе, як тарілку, яку несе в руках, і повертає його. Диск крутиться в один бік, дівчина в протилежний. Щоб повернутися по вертикальній осі, їй доводиться ставити диск боком, — ребром угору. Тепер диск повертає її тіло, як на трапеції. Нелегко пристосуватися до абсолютної невагомості!
Я наближаюсь до Крамера і дівчини. Де я бачив її?… Та це ж Зоріна, яку я зустрів в кімнаті Тоні! Отже, мені з нею доведеться працювати. Я дивлюсь на неї збоку і вгору, вона і Крамер сміються, бачачи мої незграбні рухи. Я почуваю себе рибою, викинутою на берег. Але й Зоріна орудує диском і крилами не краще від мене. Проте, з диском я ще не мав діла, але думаю, що так само і я перекинувся б. Тільки Крамер плаває, як риба в воді. Він крутиться навколо Зоріної, ставлячи її то вгору, то вниз головою відносно себе. Зоріна сердиться і сміється. Нарешті, він дає дівчині спокій.
— Знайомтеся! — каже він.
— Ми вже знайомі, — відповідає дівчина і киває мені головою.
— Знайомі? Тим краще, — чомусь сердито говорить Крамер. — Перед роботою і після роботи ми тут приймаємо ванну. Ходімо, Артем’єв! Ванна поряд.
Пробравшись якимись переходами у новий циліндр, діаметром близько чотирьох метрів і майже такої ж довжини, ми роздяглися. Потім пролізли в круглий отвір і потрапили в «ванну». Це циліндр такого ж діаметра, але значно довший. Алюмінієві стіни, бокове освітлення і… ні краплі води. Я опинився на самій середині циліндра. Без диска і крил не міг дістатися до стін. Завис у порожнечі. Крамер почав вовтузитись біля самого входу. Він повернув ручку, щось зашуміло. З крана, прилаштованого до круглої плоскої стіни, яка замикає циліндр, з’явилась вода. Струмінь під натиском ударив мене і розбився на краплі і кулі. Я відлетів у бік. Кулі літали навколо мене, стикаючись і набираючи чимраз більших і розмірів. «Смородинки» робилися «вишеньками», «вишні» — «мандаринами», «апельсинами», «кавунами»…
В ту ж саму мить циліндр почав обертатися на повздовжній осі. Утворювалась відцентрова сила. Краплі і кулі почали опускатися на стінки. Незабаром вода заповнила на метр бокові стінки циліндра. Вода була всюди — справа, зліва, стояла склепінням над головою. Тільки центральна частина циліндра, по його великій осі, залишалась незаповненою водою. Я відчував, як мене починає «притягати» найближча стінка. Через кілька хвилин я спустився в воду. А ще через кілька вже стояв «на дні». Крамер опинився на протилежній стінці циліндра, головою до мене. Але обидва ми почували себе добре, могли ходити по дну, плавати, пірнати. Ця незвичайна ванна дуже мене зацікавила, і я з приємністю плавав і пірнав. Вага була невелика, і триматися на воді, плавати було дуже легко.