Мої нові друзі знайомили мене з небесною колонією.
Молодий інженер Карібаєв запрошував відвідати завод, де він працював.
— Чудове спорудження! — говорив він з ледве помітним акцентом. — Ціла планетка. Куля. Величезна куля. Ми живемо не на її поверхні, а всередині. Куля має діаметр у два кілометри і поволі обертається. Від обертання утворюється вага — одна сота земної. Для роботи невеличка вага корисна. У нас поставлено найскладніші виробництва. А чом би й ні? Закони важеля, рідких тіл та газів не ускладняються вагою. Звуки і взагалі різні коливання поширюються, як на Землі. Щоправда, барометр не працює, але він нам і не потрібний. Годинник, ваги — пружинні. Масу можна визначати і на відцентровій машині. Магнітні, електричні та інші сили діють ясніше, ніж на Землі. Для роботи штампувальних машин вага не потрібна. Топок з рідким і твердим паливом ми уникаємо. З ними морока. Та й не потрібні вони. Сонце ми перетворюємо на електричну енергію. Для цього маємо найрізноманітніші машини.
Уявіть собі два циліндри з рідиною. Один циліндр освітлений Сонцем, другий — в тіні. Сонячне тепло перетворює ці рідини на пару. Пара біжить по трубі і обертає турбіну. Потім пара потрапляє в холодний циліндр, який стоїть в тіні, і охолоджується. Коли вся рідина з першого циліндра переходить у вигляді пари до другого і охолоджується, циліндри автоматично повертаються. Циліндр-холодильник стає паровим казаном, і навпаки. Різниця температур між освітленою Сонцем стороною і тіньовою — величезна. Машина працює автоматично і безвідмовно. Це майже «вічний двигун», якщо не зважати на спрацьовування тертьових частин.
Інші сонячні установки мають вигляд великої кулі з маленькими отворами. Куля всередині чорна. Крізь маленький отвір в кулю проходить зібране дзеркалом сонячне проміння і нагріває внутрішню поверхню кулі. Це тепло ми можемо використовувати знову ж таки для двигуна або ж для своїх металургійних робіт. Ми легко одержуємо шість тисяч градусів тепла, себто стільки ж, як на поверхні Сонця. Ви бачили, коли летіли на Місяць, нашу кулю-завод?
— Бачив, — відповів я. — Він подібний до маленької планетки.
— А позаду кулі бачили величезний квадрат, який закриває частину зоряного неба?
— Не звернув уваги, — відповів я.
— Можливо, що ви пролетіли з другого боку і «квадрат» стояв ребром до вас. Коли він освітлений Сонцем, то його далеко видно, як незвичайний «квадратний місяць». Це — фотоелемент. Тонісінький лист міді в десять тисяч квадратних метрів, вкритий оксидом міді. Від нього йдуть невидимі здалеку тонкі проводи.
Над ним міститься ще грандіозніше спорудження, схоже на радіатор парового опалення. Термоелектрична установка. Металеві трубки з різного металу, спаяні посередині. Коли Сонце нагріває місце спаю, утворюється електричний струм. Одне слово, ми маємо енергію в необмеженій кількості. Спеціальні ж металообробні машини не важко було зробити. Кування, звичайно, не можна застосовувати. Молотки нічого не важать. Але кування можна прекрасно замінити штампуванням, пресами. На наших фабриках та заводах зовсім немає диму, кіптяви, бруду. Чистота, тиша, чудове повітря. Пересувати важкі речі дуже легко. Наші ловці метеорів зібрали цілі гори металу, який лежить за кулею «на дворі». Тисячі тонн заліза, міді, свинцю, олова, іридію, платини, хрому, вольфраму лежать, вірніше — висять у просторі. Величезні брили в міру потреби притягаються на завод тонісінькими дротами. Так просто влаштовано наш «середзаводський транспорт». Іноді ми користуємось і невеликими ракетами, «безповітряними ракетокарами», які заміняють електрокари. Переважно ми застосовуємо електрозварювання, але іноді й безпосередньо «сонцезварювання». Коли ви хоч трохи цікавитесь технікою, неодмінно побувайте на нашому заводі… До речі, де ви були сьогодні о дванадцятій годині ранку за нашим часом?
— Здається, в оранжереї або в лабораторії.
— Тривогу чули?
— Ні.
— Ну, значить, в цей час ви були в лабораторії, віддаленій від Кеца. Інакше не могли б не чути. Сирена ревіла й завивала, як скажена. Я в цей час був у Пархоменка. Подивилися б ви, яка метушня зчинилася на Зірці!
— Чим же була викликана тривога?
— Надзвичайно рідкісним випадком, — першим у літопису Зірки. Маленький метеор, може, завбільшки як піщинка, пронизав наскрізь нашу Зірку, на шляху пробивши листя рослин і плече однієї співробітниці. Метеор був мізерно малий. Про це можна судити з того, що утворена ним в оболонці дірка сама собою запаялась, спочатку розтопившись від удару. Але Горева, крізь кімнату і плече якої пройшов небесний гість, казала, що бачила спалах і чула тріск, як від блискавки. Звичайно, одразу ж знялася тривога. Адже метеор міг пробити великий отвір в оболонці. Газ почав би виходити, світовий холод заповнив би ракету. Для цих випадків ракету й поділено у нас на глухі відділи, подібні до переборок на кораблях. Двері одразу ж герметично зачиняються, отже, атмосфера з інших відділів ракети не витікає. У відділ, де відбувається аварія, ідуть робітники в скафандрах… Ну, так от, Горева встигла вибігти з своєї кімнати перше, ніж двері автоматично зачинились. А втім, про всякий випадок у нас є ключі. Вони дають можливість відчинити двері і вибігти, якщо вони автоматично вже закрились. Незважаючи на переполох, все пройшло дуже дисципліновано й чітко. Меллер оглянула рану у Горевої і заявила, що ніколи не доводилося їй бачити такої «стерильної» рани. Проте, навряд чи можна назвати раною отвір, трохи більший за укол голкою. Ця «наскрізна рана» не потребувала навіть перев’язки. Одначе, я забалакався, — сказав він, глянувши на ручний годинник. — Отже, я вас чекаю.