Перший з них, тільки-но вийшов, почав гучно чхати. З натовпу відповіли сміхом і вигуками — «здоров чихнувши!»
— Щоразу така історія! — сказав чоловік, що прилетів з неба. — Як тільки потраплю на Землю, нежить, кашель…
— Розніжились ви на Зірці! — сміючись, сказав хтось.
Я з цікавістю і повагою дивився на людину, яка щойно покинула неосяжні простори неба. Є ж такі сміливі люди! Я нізащо не зважився б полетіти на ракеті. Убийте мене — не полечу!
Прибулих зустрічали вітальними вигуками, тиснули їм руки, закидали запитаннями, аж поки вони поїхали в автомобілі. Натовп почав розходитись. Вогні погасли. Я нараз відчув, як змерзли мої ноги. Мене трусило і нудило.
— Ви зовсім посиніли! — зглянулась, нарешті, наді мною Тоня. — Ходім додому! Сьогодні шукати вже немає рації. Всі розійшлися.
У вестибюлі готелю мене зустрів товстенький, лисий чоловік. Похитавши головою, він сказав:
— А на вас, товаришу, погано впливають гори. Зовсім посиніли.
— Замерз, — відповів я.
— І морозить, і нудить? В тім то й річ. Гірська хвороба. Ну, нічого, відтанете.
І справді, я скоро відтанув. У затишній їдальні ми розговорилися з товстеньким чоловіком, що, як виявилось, був лікарем. Присьорбуючи гарячий чай, я розпитував його, чому місто називається Кец і ракета, яка прилетіла, — теж Кец.
— І Зірка також, — відповів лікар. — Зірка Кец. Чули? В ній уся суть. Вона створила це місто. А чому Кец? Невже не догадуєтесь? Чиєї системи був стратоплан, на якому ви летіли сюди?
— Здається, Ціолковського, — відповів я.
— «Здається»! — сердито повторяв лікар. — Не здається, а так воно і є. А надшвидкісний реактивний поїзд? А цільнометалевий дирижабль? Все його спадщина. І ракету, яку ви бачили, за його планом зроблено, і Зірку теж. Ось чому і КЕЦ. «Костянтин Едуардович Ціолковський» — КЕЦ. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — відповів я. — А що це за Зірка Кец?
— Штучний супутник Землі. Надземна станція, лабораторія і ракетодром для ракет далекого міжпланетного плавання. Та ви ж самі повинні знати, якщо приїхали в місто Кец, — сказав лікар і замовк.
IV. Невдала погоня
Вже давно я не спав так міцно, як цієї ночі. І спав би, мабуть, години до дванадцятої дня, якби Тоня не розбудила мене о шостій ранку. Вона не хотіла пропустити часу, коли робітники й службовці йдуть на роботу. Найкращі години для розшуків.
Мені знову довелося взятись за свою роль шукача.
— А чому б вам не звернутися в довідкове бюро і спитати, чи не проживає в місті Палій?
— Наївне питання, — відповіла Тоня. — Я справлялась по телеграфу ще з Ленінграда. Ні на Землі, ні на Зірці Кец Палія немає… Ви знову дивитесь по дахах!
— Мене цікавлять ці плоскі, блискучі дахи.
— Вони відбивають занадто палюче проміння сонця. Частина дахів — фотоелементи. Тут, в Кеці, широко використовують сонце як джерело енергії. Використовують і вітер, і гірські потоки, — вона вже про все встигла дізнатися.
Ми йшли монолітним бруком. Сонце світило нестерпучо, але мене морозило і дихати все ще було важко. Льодовики блищали.
Показався невеликий садок — виплід акліматизації місцевих садівників. До побудови міста Кец тут, на висоті кількох тисяч метрів, не було ніякої зелені, ніяких рослин та злаків.
Біля групи чагарників — зелена лавка. Прекрасний спостережний пост. Я був уже втомлений і запропонував посидіти. Тоня згодилась.
Повз нас проходили робітники і службовці. Вони голосно розмовляли, сміялись, очевидно, добре акліматизувались. Проїхав автомобіль, за ним другий, третій. В середній машині я помітив молодого чоловіка з чорною бородою.
— Це не він? — спитала Тоня, яка не пропускала жодного чорнобородого.
— На цей раз, здається, він! — відповів я.
Тоня рвучко підвелась, вхопила мене за руку і потягла.
— Швидше, швидше! Автомобіль їде на ракетодром. Невже ми випустимо чорнобородого? І як на те, поблизу ні одного таксі!
Ми побігли на гору. Я задихався. Знову занудило. Крутилась голова, ноги й руки тремтіли. На цей раз і Тоня, певно, почувала себе погано, але все-таки бігла. До ракетодрому не близько. Не менше як півгодини такої гонитви. Чи стане сил?.. Я підбадьорював себе тим, що це останній іспит. Знайду чорнобородого, і нехай Тоня робить, що хоче. Моя роль буде закінчена. У Вірменію, у Вірменію! Я ще встигну приїхати на збір урожаю.
Ми бігли вже хвилин з двадцять, поки побачили вільний автомобіль, що їхав нам назустріч. Він, мабуть, повертав з ракетодрому.