Выбрать главу

Розділ десятий Леда Ніжина

За дверима Ольги Яківни Сніжко пролунав ледь чутний сміх, зарипів паркет. Отже, вона вже встала, подумала Стефка, котрій не терпілося побачити стару актрису. Нині Стефка бачила її інакше – в ореолі якоїсь таємниці. Власне, тепер вона не могла сприймати жодного мешканця Будинку в тій площині, у якій вони існували для неї досі. За кожним тягнувся шлейф неабияких спогадів. Стефка тихо прочинила двері й зазирнула в шпаринку. Ольга Яківна стояла посеред кімнати в накинутому на плечі прозорому ша- лику, поводила у повітрі руками й щось шепотіла, ніби читала якийсь монолог. Стефці стало ніяково. – Все, йдіть... – нарешті голосніше промовила Оля-Офелія. – Досить, мої любі. Досить... Стефка рішуче постукала й одразу прочинила двері. Ольга Яківна хутко опустила руки й сором’язливо заусміхалася до Стефки. – Ви так раненько сьогодні... – долаючи неприємне відчуття, сказала та, підходячи до старої й допомагаючи їй дошкандибати до туалетного столика. – Яку зачіску робитимемо сьогодні? Принести водички? Де ваші пігу- дочки? Зараз зробимо тут порядок і будемо наводити красу... Стефка посадила Олю-Офелію на стілець і заходилася прибирати ліжко. Цікавість розпирала її. Тому, впоравшись із простирадлом та ковдрою, Стефка зупинилася перед актрисою і, набравши в груди побільше повітря, рішуче сказала: – Ольго Яківно, я подивилася в енциклопедії... Чому ви казали, що Леда Ніжина померла? Це ж ваше сценічне ім’я! Старенька здригнулася, ніби на неї повіяв крижаний вітер. – Леда померла. Померла у квітах. Задихнулася в білих лілеях... Стефка зрозуміла, що більше нічого не

доб’ється, що стара зовсім втратила відчуття реальності.

– Ці лілеї їй надсилали після кожної вистави, – несподівано продовжила стара. – Після кожного концерту й кожної зйомки. Приходив розсильний, заносив букет, змушував розписатися у квитанції й мовчки йшов. Говорив лише, що це квіти від інкогніто. Спочатку Леда думала, що це розважається якийсь посол або аташе – вони полюбляли впадати за гарненькими актрисами. Але потім Леда вирахувала: квіти почали приносити після того, як у Леди з’явився... Лебідь... Отакої! Стефка ледве стрималася від усмішки, пригадавши: “Лебідь і Леда... У цьому словосполученні вчувається щось непристойне, вам не здається?..” – Лебідь? – перепитала вона. – Так, так – Лебідь, – слухняно закивала головою Оля-Офелія і вказала пальцем на стіну з фотографіями. – Ось він, Лебідь... Так його називали тільки свої. І Леда. Так їх називали потім, коли вони стали парою... Стефка згорала від цікавості. Вона сіла навпроти Ольги Яківни на килимок й дивилася на неї широко розкритими очима: – Ольго Яківно, розкажіть мені про Леду