Выбрать главу

світлі. Він кохатиме її доти, доки вона буде ось так стояти на відстані – гола і прекрасна.

А вона кохатиме його довіку. Попри все. ...Як Леда тримає його голову в себе на грудях і відчуває, що він здригається усім тілом, сопе, хрипить щось незрозуміле. Леді моторошно. Але вона знає: він невинний, він чистий, як немовля, як білий папір та перший сніг. А якщо це навіть не так – Леда все одно кохатиме його. Він – чистий і невинний, він – немовля. Він не відає, що творить! Леда скупає його у ванній, огорне великим пухнастим рушником і скаже: “Я завжди буду з тобою. Моя душа належить тобі, хоч би що ти робив...” ...Як Леда чекає на дзвінок у двері. їй байдуже, що він вигадає нині, які тортури. Вона зробить усе! Він розсипає по підлозі горіхи (бабусині горіхи, з саду, що привіз батько). Від нього пахне горілкою, коньяком, смаженим ягнятком із ресторану “Національ”. – Збирай! – каже він. – Я тебе ненавиджу. ...Як Леда йде на пошту. У дерев’яній коробці складено в’язку часнику, п’ять штук в’яленої риби, кілька пар вовняних шкарпеток. Леда озирається, їй моторошно. На коробці страшна адреса – та, де Леді ніколи не бути, адже Леда ніжна і світла. Леда ніколи не бреше, а тут уперше тремтячою рукою виводить на місці, де має бути зворотна адреса, ім’я своєї подруги. Чому вона це робить? Можливо, тому що почула від досвідчених людей, що часник запобігає розвиткові різних хвороб, від яких випадають зуби, старіє обличчя і зморщується шкіра. Можливо, тому, що їй не присилають більше квітів – білих лілей після кожноївистави... А може – через його голос, який щоночі шепоче лагідні слова і... називає п чужим іменем. Тим, яке тремтячою рукою Леда виводить на коробці щотижня. Щотижня! Адже боїться, що посилки можуть загубитися – то нехай дійде бодай одна...

...Як Леда вмирає. Вмирає повільно і довго, як вона кам’яніє. Хіба можна закам’яніти від любові? Леда не знає, як відповісти на такескладне запитання. її цьому не вчили.

...Як одного весняного дня подруга приносить їй хрестик – маленький срібний хрестик і каже: “Це передали від НЕЇ. Вона скоро повернеться...” І Леда більше не Леда, а депутат міськради, полум’яна батькова спадкоємиця. Одним розчерком пера вона може заборонити ТІЙ жити в цьому місті. Одним розчерком пера – надати притулок. Леда обирає друге... ...Добра й недобра дівчина мовчить. Що вона може зрозуміти?! Мовчить, дивиться – їй немає чого сказати. Вона надто молода. Молода і прекрасна. У неї сумні очі. Великі, сині й сумні.