Вона хиталась і заточувалася, а одному з її конвоїрів доводилося її підтримувати. Шнайдер спершу сіпнувся вперед, а тоді зупинився.
— Таня Вардані, — сухо промовив сержант і простягнув шматок білої пластикової стрічки, яку повністю займали роздруковані смужки штрих-коду, і сканер. — Для звільнення мені потрібне ваше посвідчення.
Я тицьнув пальцем на код у себе на скроні й байдужо зачекав, поки моїм обличчям не пройшовся червоний вогник сканера. Сержант знайшов на пластиковій стрічці саме ту смужку, що вказувала на Вардані, й наставив сканер на неї. Шнайдер вийшов уперед і взяв жінку за руку, потягнувши її на борт шатла з абсолютно очевидною грубою відстороненістю. Сама Вардані витримала це без жодного виразу на блідому обличчі. Не встиг я повернутися, щоб піти за ними, як сержант покликав мене; байдужість у його голосі раптово послабшала.
— Лейтенанте.
— Так, що таке? — озвався я з підкресленою нетерплячістю.
— Вона повернеться?
Я обернувся у шахті люка, так само елегантно звівши брову, як це кілька хвилин тому зробив Шнайдер у розмові зі мною. Він дуже багато собі дозволив і знав це.
— Ні, сержанте, — сказав я йому, як малому. — Вона не повернеться. Її везуть на допит. Просто забудьте про неї.
Я задраїв люк.
Але коли Шнайдер погнав шатл угору, я визирнув з ілюмінатора й побачив, що сержант і досі стоїть там, хитаючись від бурі, яку здійняв наш відліт.
Він навіть не додумався прикрити обличчя від пилу.
Розділ четвертий
Ми полетіли на захід від табору на гравітаційному ефекті, минаючи суміш пустельних чагарників і плям темнішої рослинності в тих місцях, де флорі планети вдавалося зачепитися за неглибокі підземні води. Хвилин за двадцять ми дійшли до узбережжя й попрямували до моря над водами, які, за словами військової розвідки Клину, кишіли розумними мінами кемпістів. Шнайдер увесь час утримував нашу швидкість у скромних дозвукових межах. Нас було легко відстежити.
Першу частину польоту я провів у пасажирському салоні, проглядаючи стек даних про поточні події, що його шатл завантажував з одного з командних супутників Каррери, але насправді стежачи за Танею Вардані очима посланця. Вона розвалилася на сидінні, найдальшому від люка, а отже, найближчому до ілюмінаторів правого борту, притулившись лобом до скла. Очі в неї були розплющені, але сказати, чи зосередилася вона на землі внизу, було важко. Говорити з нею я не намагався: за цей рік я бачив цю ж таки маску на тисячі інших облич і знав, що вона не вилізе з-за неї, поки не буде до цього готова, а цього може й не статися взагалі. Вардані надягнула емоційний вакуумний скафандр. Це єдина реакція, що лишається в арсеналі людини, коли моральні параметри зовнішнього середовища настільки вражають своєю мінливістю, що розум, який з ними стикається, вже не може витримувати їх без захисту. Останнім часом це стали називати синдромом військового шоку, загальним терміном, який похмуро, але досить точно виносить вирок охочим його лікувати. Хай на світі й існує безліч більш-менш ефективних психологічних прийомів для відновлення, та досягти кінцевої мети будь-якої медичної філософії, профілактики замість лікування, в цьому випадку людському розуму явно не під силу.
Мене аж ніяк не дивує, що ми досі борсаємося з неандертальськими гайковими ключами серед елегантних руїн марсіанської цивілізації, не маючи жодного справжнього уявлення про те, як функціонувала ця стародавня культура. Зрештою, ніхто не став би очікувати, що різникові худоби з ферми вдасться зрозуміти команду нейрохірургів або продовжити її роботу. Хто його знає, скільки непоправної шкоди ми вже могли завдати тій сумі знань і технологій, яку марсіяни нерозважливо покинули в доступних нам місцях. Ми, зрештою, недалеко пішли від зграї шакалів, яка обнюхує понівечені тіла й уламки, що лишилися після авіакатастрофи.
— Наближаємося до узбережжя, — повідомив Шнайдерів голос по внутрішньому зв’язку. — Хочете туди?
Я відірвався від голографічної візуалізації даних, змахнув частинки даних до її основи й поглянув на Вардані навпроти. Почувши Шнайдерів голос, вона трохи ворухнула головою, але її очі, що сфокусувалися на встановленому у стелі динаміку, залишалися тьмяними від емоційного захисту. Я досить швидко витягнув зі Шнайдера подробиці його стосунків із цією жінкою в минулому, та ще не знав достеменно, як вони вплинуть на ситуацію тепер. Він сам зізнався, що ці стосунки були непостійні, різко урвалися з настанням війни майже два роки тому, і немає жодних причин гадати, ніби це може спричинити якісь проблеми. Я ж гадав, що в найгіршому разі вся історія з зорельотом була вигадливою аферою, яку Шнайдер спланував лише задля того, щоб забезпечити археологістці звільнення та покинути планету разом із нею. Якщо вірити комендантові табору, одна спроба звільнити Вардані вже була, і я трохи замислився, чи не були ті підозріло добре озброєні командос попереднім трюком Шнайдера, покликаним возз’єднати його з партнеркою. Якби це виявилося правдою, я б розсердився.