— Гадаю, це логічно. Користуватися відмичками завжди важче, ніж опісля грюкнути дверима.
Її голос стишився.
— Так.
— Це закриття. Скільки часу воно займе?
— Я… блін, Ковачу. Я не знаю. Пару годин. А що?
— Каррера не загинув.
У неї вирвався надтріснутий смішок.
— Що?
— Ти ж бачиш оцю здоровезну кляту дірку в Люкові, — тетрамет запульсував у мені, наче струм, підживлюючи дедалі сильніший гнів. — Залишив її Каррера. Потім він вибрався з переднього аварійного люка, пофарбувався полісплавом і тепер уже має бути по інший бік клятої брами. Так тобі достатньо зрозуміло?
— Тоді чому б тобі не залишити його у спокої?
— Якщо я так зроблю, — я теж дещо стишив голос і спробував стримати метову хвилю, — якщо я так зроблю, він з’явиться, коли ти намагатимешся зачинити браму, і вб’є тебе. І всіх нас. Ба більше, невідомо, яке озброєння Ломанако залишив на борту корабля, а отже, є шанси, що він повернеться з тактичною ядерною боєголовкою. І дуже швидко.
— Тоді чому б нам не звалити звідси нахрін просто зараз? — спитала Вонґсават і показала на «Доблесть Енджин Чандри». — На цій штуці я можу доправити нас на інший бік планети за пару хвилин. Бляха-муха, та я б, мабуть, за пару місяців могла вивезти нас за межі системи.
Я позирнув на Таню Вардані й зачекав. За кілька секунд вона таки хитнула головою.
— Ні. Ми маємо зачинити браму.
Вонґсават сплеснула руками.
— Нахіба?! Кого обход…
— Годі, Амелі, — я знову розігнув костюм і підвівся. — Правду кажучи, я все одно не думаю, що можна пройти блокпости Клину значно менше, ніж за день. Навіть із моєю допомогою. Боюся, нам не минути труднощів.
А ще мені випаде нагода вбити того, хто вбив Люка Де-пре.
Я не був певен, чи це говорить у мені мет, а чи просто згадалася розпита вдвох пляшка віскі на палубі вже підірваного й потопленого траулера. Це здавалося не таким уже й важливим.
Вонґсават зітхнула і зіп’ялася на ноги.
— Поїдеш на жучку? — запитала вона. — Чи хочеш імпелерну раму?
— Нам знадобиться і те, і те.
— Та невже? — вона раптом зацікавилася. — Чому? Ти хочеш, щоб я…
— На жучках встановлено ядерну гаубицю. Потужність — двадцять кілотонн. Я пальну з цієї зарази й подивлюся, чи не вийде в нас підсмажити нею Карреру. Швидше за все, ні. Він кудись відступить, бо, ймовірно, цього очікуватиме. Але тоді він тікатиме досить довго, щоб можна було проїхати на жучку куди слід. Поки на ньому зосередиться весь віддалений вогонь, на який здобудеться Каррера, я ввірвуся туди з імпелерною установкою. А далі… — я знизав плечима. — Це чесний бій.
— А я, бува, не…
— Вгадала. Як воно — бути незамінною?
— Тут? — вона оглянула всіяний трупами пляж. — Це здається недоречним.
Розділ сорок перший
не роби цього, — тихо сказала вардані.
Я закінчив наводити ніс жучка на центр простору у брамі й повернувся до неї. Грав-поле стиха забурчало.
— Таню, ми бачили, як ця штука встоює перед зброєю, що… — я спробував підібрати доречні слова. — Що її, наприклад, не розумію я. Ти справді вважаєш, що її можна якось пошкодити, трішки полоскотавши тактичною ядерною бомбою?
— Я не про це. Я про тебе. Подивись на себе.
Я опустив погляд на кнопки вогневого пульта.
— Мене вистачить ще на пару днів.
— Ага, в лікарняному ліжку. Ти справді вважаєш, що у своєму нинішньому стані матимеш шанси в бою з Каррерою? Зараз тебе тримає на ногах тільки цей костюм.
— Маячня. Ти забуваєш про тетрамет.
— Атож, як я зрозуміла, в летальній дозі. Як довго ти ще зможеш протриматися?
— Досить довго, — я поглянув на пляж, уникаючи її погляду. — Якого милого Вонґсават там чухається?
— Ковачу, — вона зачекала, поки я не глянув на неї. — Спробуй ядерну бомбу. І все. Я зачиню браму.
— Таню, чому ти не вистрілила в мене зі станера?
Тиша.
— Таню!
— Гаразд, — енергійно промовила вона. — Просри своє гране життя там. Мені по цимбалах.
— Я тебе не про це питав.
— Я, — вона опустила погляд, — я запанікувала.
— Свистиш, Таню. За останні пару місяців я бачив, як ти робила безліч речей, але ніколи не бачив, щоб ти панікувала. Сумніваюся, що ти знаєш, що це слово означає.
— Отакої! Думаєш, ти аж так добре мене знаєш?
— Та вже непогано.
Вона пирхнула.
— Грані вояки. Покажіть мені вояка, і я покажу вам хворого на голову романтика. Ти нічого про мене не знаєш, Ковачу. Ти зі мною трахався, та й то в віртуалі. Думаєш, це надає тобі глибокі знання? Думаєш, це дає тобі право когось засуджувати?